— Цей лемур був останнім. Я була така близька до всемогутності!
— Наскільки близька? — запитав Мервелл.
Опал зиркнула на нього.
— Ти що, смієшся?
— Ні. Я дійсно думав...
— Це ти тільки думав, що думав, — відрізала піксі, прямуючи до головної кімнати.
— Тільки думав... — повільно кивнув Мервелл. — А що робити з людиною?
Опал не зупинилася.
— О, ти можеш його обробити. Людський мозок — відмінний зволожувач. Потім збираємося і самі шукаємо лемура.
— Патране тіло скинути до звіриної ями?
— О, небо! — сплеснула руками Опал. — Я що, маю говорити тобі, як робити все на світі?! Прояви трохи ініціативи!
Мервелл завісив вхід за своїм босом.
«Отже, до звіриної ями», — подумав він.
Шкіряний базар
Діаманти сипалися вниз виблискуючим водоспадом. Падаючі зірочки спалахували у світлі ламп.
«Це ж здобич молодого Артеміса, — промайнуло у неї в голові. — Він кидає мені рятівну ниточку»!
На мить громили були вражені. Вираз їхніх облич нагадував дитину, що прокинулася зранку і виявила, приміром, плитку шоколаду, що відразу додало їй гумору. Вони розчепірили пальці, зачаровано дивлячись за тим, як падають і відскакують від стін діаманти.
Потім один з них отямився.
— Des diamants! — закричав він.
Почувши крик, його приятелі струснули заціпеніння і впали на коліна, повзаючи по темній землі у пошуках прекрасних каменів. Інші пірнали у бочки з рідиною, почувши як камінчики сплескують по поверхні.
«Відволікаючий маневр, — подумала Холлі. — Чудово».
Вона кинула погляд угору, саме вчасно, щоб побачити руку, яка зникла в чорному квадраті вікна.
«Що змусило його зробити це? — роздумувала вона. — Це так не схоже на Артеміса».
Громило проповз коло її ноги, нагадавши їй, що стан речей далекий від нормального.
«Жадібність змусила їх забути про мене, та вони згадають про свої обов’язки, коли зберуть камені».
Капітан обрала момент, щоб відсалютувати юному Артемісу, а потім пішла з його поля зору, шмигнувши в найближчу алею. Тільки щоб зіткнутися ніс до носа з Деймоном Кронскі, що відсапувався.
— Два з двох, — пропихтів він. —-Я дістав вас обох. Схоже, у мене вдалий день.
«Та коли ж це скінчиться?! — не вірячи своїм очам, подумала Холлі. — Чому все це триває»?
Кронскі давив на неї, як розлючений слон, насуплені брови здіймались за стеклами кольорових окулярів, піт цівками стікав по обличчю, скрапував з пухких губ.
«Відволікаючий маневр, — подумала Холлі. — Чудово».
«Яка іронія. Вдихати запах голубиного посліду перед смертю».
Вона чула, як тріщать ребра.
«Хотіла б я, щоб Кронскі учув цей запах».
Ідея спалахнула в мозку — останній намір умираючої істоти.
«А чом би йому не відчути це? Це останнє, що я можу зробити».
Капітан пішла глибоко в себе у пошуках останнього заклинання. Було якесь світіння глибоко всередині. Недостатньо для екрана і навіть для гіпнозу, але, можливо, достатньо для слабкого зцілення.
Зазвичай цілюща магія використовувалася для поранених, а відсутність нюху у Кронскі була природженою. Його повернення могло бути небезпечним і абсолютно точно хворобливим.
«От і добре, — подумала Холлі. — Якщо йому буде боляче, нехай буде боляче».
Вона підвела руку, минувши передпліччя на своєму горлі, просуваючись по обличчю Кронскі та закликаючи всю магію в пальці.
— У чому справа? — Кронскі не був стривоженим. — Що відбувається? — Граєш у «Впіймав твій ніс»?
Холлі не відповіла. Замість цього вона заплющила очі і сунула два пальці в ніздрі Кронскі, а потім послала останні іскри магії вперед.
— Зціляй, — сказала вона.
Сказано — зроблено.
Кронскі був здивований, але спочатку ніяк не зреагував.
— Гей, що в біса... — почав він, а потім чхнув. Ачхи був такий сильний, що вдарив по вухах і скотив його з жертви. — Ей, ти що — дитина, що ти пхаєш мені пальці в носа?.. — Він чхнув ще раз, тепер іще сильніше. З кожної ніздрі вирвався струмінь пари.
— Яка жалюгідна спроба! Ви, люди, насправді думаєте...
Третій ачхи пронизав усе тіло. Сльози потекли по обличчю Кронскі. Ноги тремтіли, окуляри бовталися на одній дужці, лінзи розтріскалися.
— О боже мій, — пропихтів Кронскі, коли його кінцівки знову стали слухняними. — Щось не так. Щось змінилося...
І тут запах ударив йому в ніздрі.
— Ааррргх... — здавлено вимовив Кронскі і почав кричати. Його суглоби стискалися, ноги сіпалися, пальці робили діри в повітрі.
— Ого, — тільки і сказала Холлі, масажуючи горло. — Його реакція сильніша, ніж я чекала.