Опал була зайнята тим, що захищала себе від хвилі звіриної помсти. Деякі великі хижаки були не такі полохливі, як їхні менші родичі, і вирішили, що кращий спосіб усунути загрозу, якою була Опал Кобой, — це з’їсти її.
Маленька піксі крутилася в пекельному балеті, кидаючи згустки магічної енергії, яка скупчувалася біля її плечей, отримуючи силу від сфер, що хилиталися у неї на ліктях, і проходила далі, підживлюючись від рідин.
Артеміс ніколи нічого подібного не бачив. Тварини, що атакували, просто зависали в повітрі, їхні сили вмить закінчувалися і вони, як статуї, падали на землю. Нерухомі у всьому, окрім їхніх переляканих, бігаючих очей.
«Вона сильна, це точно. Я ніколи не бачив такої сили. Ні за що не можна дозволити Опал схопити Джей-джея».
Магія Опал закінчувалася. Її заряди розсипалися в повітрі або вибухали як петарди, відлітаючи далеко від мети. Вона залишила їх і вихопила із-за пояса два пістолети. Один був негайно вибитий з її руки тигром, що вирішив приєднатися до бійки, але Опал не розгубилася. Вона перемкнула інший пістолет у режим стрільби чергами, і водила стволом з одного боку в інший, випускаючи віяло сріблястої енергії.
Тигр упав першим, вираз його обличчя говорив: «Тільки не знову». Інші теж падали, підрізані чергою на піввдиху, на скрику, на свисті.
Артеміс потягнув на себе пошарпану гриву кваги, примушуючи того перестрибнути через операційний стіл. Звір пирхнув і брикнув, але зробив це, неначе на знак згоди, пролетівши над першим столом і перестрибнувши через інший.
Опал палила в їхньому напрямку, але постріл загубився в зграї кондорів.
Двері були прямо перед ними, Артеміс боявся, що квага підведе і зупиниться, але ні — тварина проскочила крізь двері в коридор, що веде до кімнати з голографічним полум’ям.
Артеміс швидко відкрив контрольну панель викрадених з лабораторії окулярів, і вибрав установки підйомника.
За декілька божевільних секунд, які знадобилися платформі, щоб витягнути себе, Артеміс привчав тварину до незапрошеного сідока, примушуючи її ходити кругами, щоб зробити їх обох складнішою мішенню для Опал, якщо вона йшла за ними по коридору.
Орел спостерігав згори, залишивши кігтями подряпину на щоці. Ондатра вибралась у нього із-за пазухи, плигаючи на платформу.
Угорі було світло. Слабкі хвилі штучного світла. Але все-таки світла.
— Давай, дівчинко, — сказав Артеміс, відчуваючи себе більш крутим, ніж ковбої. — Йиии-хааа!
Усі зібралися навколо піднятого вгору пальця Томмі Киркенхазарда, уважно вслухуючись, неначе звук виходив прямо з пальця.
— Ох, я нічого не чую, — зізнався Томмі. — Можливо, мені почулося. Врешті-решт, це була важка для нас нічка.
І тут двері неначе вибухнули — були захоплені потоком тварин.
Киркенхазард звалився під ноги групі африканських бабуїнів, продовжуючи рефлекторно натискати курок незарядженого пістолета, вистрілюючи знову і знову з криками:
— Але ми ж вас убили, чорт забирай, убили!
Хоча летальних кінців у штаб-квартирі цієї ночі не сталося, вісімнадцять осіб було госпіталізовано з укусами, опіками, переламами і зараженням різними інфекціями. Найгірше припало Киркенхазарду: бабуїни зжерли його пістолет разом з рукою, що тримала його, а потім кинули невдаху втомленому тигрові, який був дуже не в гуморі.
Жоден з екстинкціоністів не помітив, як із-за штабу піднявся маленький чорний шаттл. Він пролетів навколо центрального парку і підібрав довговолосого молодика з чогось, що скидалося на смугастого віслючка. Потім шаттл стрибнув у вузьку арку, пролетів її і помчав у нічне небо, неначе кудись поспішав.
Усілякі СПА-процедури і педікюр наступного дня були скасовані.
Останньою краплею для Опал стало те, що попри все інше її туфельки розвалилися.
— Що це за плями? — запитала вона у Мервелла і його нещодавно звільненого брата, Дисканта.
— Не знаю, — пробурмотів Дискант, який усе ще був брудний після ув’язнення в карцері.
— Це якийсь послід, — швидко зайшовся Мервелл. — Судячи з виду і розміру, у однієї з великих кішок розгулялися нерви.
Опал сіла на лавку, витягнувши ногу з туфелькою.
— Зніми її, Мервелле.
Вона поставила ступню на лоб Мервелла і давила доти, доки той не впав на спину, стискаючи в руках вимазану в посліді туфельку.
— Це Хлопчина Бруду. Він знає про мого лемура. Ми повинні піти за ним. Якщо він мічений, я візьму його.
— О так, — підтвердив Мервелл. — Усі новоприбулі обприскуються при приземленні. У нього в кожній порі тіла радіоактивні відбитки. Нешкідливі, але на цій планеті йому ніде від нас сховатися.