— Добре. А взагалі-то чудово. Я про все подбала, чи не так?
— Це точно, міс Кобой, — монотонно пробубонів Дискант. — Ви сліпучі. Ви приголомшливо дивовижні.
— Що ж, спасибі тобі, Дисканте, — сказала Опал, як завжди пропустивши сарказм повз вуха. — Я думала, ти будеш злегка розсерджений після ув’язнення зі свинею. До речі, дивовижна — не слово. Якщо ти тільки не думаєш написати про те, яка я прекрасна, у своєму щоденнику.
— Візьму на замітку, — серйозно сказав Дискант.
Опал простягнула Мервеллу іншу ногу.
— Добре. Тепер установимо системи саморуйнування в цьому місці і приготуємо шаттл. Я хочу знайти цю людину й одразу вбити. Ми занадто няньчилися з цими п’явками. Цього разу негайна смерть.
Мервелл здригнувся. Він тримав туфлі, вимазані в тигровому посліді, але він швидше б надів їх, чим став би на місце цієї людини.
Артеміс лежав на спині у вантажному відсіку, роздумуючи, чи не спав він у минулі хвилини. Суперп’явки, сплячі тигри і розсерджений квага.
Він відчував вібрацію підлоги під собою і знав, що вони кілька разів переходили звуковий бар’єр. Несподівано вібрація зникла, змінившись спокійним дзижчанням. Вони скидали швидкість!
Артеміс поспішив у кабіну, де Холлі втупилась поглядом у радар, неначе могла змінити те, що він показував. Джей-джей сидів у кріслі другого пілота, і здавалося, що він керує кораблем.
Артеміс показав на лемура.
— Може, це безглузде питання, але Джей-джей випадково не...
— Ні. Автопілот. І до речі, рада бачити тебе живим. Завжди приємно врятувати тебе ще раз.
Артеміс доторкнувся до її плеча.
— Я знову зобов’язаний тобі життям. Не хотів би переходити від вдячності до роздратування, але чому ми скинули швидкість? Час спливає. У нас було тільки три дні, пам’ятаєш? А зараз лише кілька годин.
Капітан постукала по радару.
— Хтось у штаб-квартирі помітив нас. Чийсь комп’ютер відстежив наш маршрут. Можеш щось про це сказати?
— Опал Кобой, — сказав Артеміс. — За всім цим стоїть Опал. Вона витягала рідини з тварин, щоб збільшити свої магічні здібності. Якщо вона отримає Джей-джея, вона буде непереможна.
У ельфійки не було часу дивуватися.
— Чудово. Опал Кобой. Я знала, що в усій цій справі відсутній якийсь божевільний елемент. Якщо Опал нас засікла, незабаром вона буде у нас на хвості, на чомусь більше озброєному, ніж ця розвалина.
— Екрани?
— Нічого особливого. Людські радари вона обдурить, шаттл Народу — ні.
— І що ми можемо зробити?
— Мені треба утримати нас на авіалініях, разом з людськими машинами. Ми підемо на субзвуковій швидкості і не привертатимемо уваги. В останню мить щосили рвонемо до маєтку Фаулів. Неважливо, що тоді Опал нас побачить, адже коли вона дістанеться нас, ми вже будемо в часовому потоці.
Мульч Діггумс сунув голову в поштову скриньку.
— Нічого особливого. Тільки декілька золотих монет. Може, мені взяти їх собі? І до речі, тут говорили щось про Опал?
— Не хвилюйся про це. Все під контролем.
Мульч гмикнув.
— Як усе було під контролем у Ратдаунському парку, і потім, на шкіряному базарі?
— Ти не бачив нас у нашому кращому прояві, — визнав Артеміс. — Але прийде час, і ти поважатимеш капітана і мене.
Мульч сумнівався в цьому.
— Мені краще піти і пошукати слово «повага» у своєму словнику, оскільки, мабуть, у моєму розумінні воно означає дещо інше, ніж у твоєму, чи не так, Джей-джею?
Лемур ляснув у свої лапки і зайшовся сміхом.
— Схоже, ти знайшов собі брата за розумом, Мульче! — сказала ельфійка, повертаючись до інструментів. — Шкода, що він не дівчинка, а то ти міг би на ній одружитися.
Мульч зобразив шок.
— Романтика — явно не твій фах. Як огидно! Який же збоченець хоча б поцілує того, хто навіть не належить до його виду?
Артеміс потер свої скроні, що несподівано запульсували.
«До Тіпперарі шлях неблизький, — думав він. А звідти до Дубліна — як рукою кинути».
— Шаттл? — сказала Опал. — Шаттл Народу?
Шаттл самої Кобой летів на висоті тридцяти миль, на межі з космосом. Світло зір грало на корпусі її матово-чорного шаттлу, а земля лежала внизу, вкрита хмарами.
— Так показують сенсори, — сказав Мервелл. — Стара гірничопрохідницька модель. Не особливо захищена і повністю позбавлена озброєння. Ми могли упіймати їх.
— Могли? — сказала Опал, витягаючи щиколотку, щоб помилуватися на свої нові червоні туфлі. — Чому «могли»?