Присутність Номера Один повернула їй свідомість, підтримуючи її рішення. Влада маленького демона була помітна в потоці, як мерехтлива нитка темно-червоного кольору. Щось переміщалося в тіні. Щось стрімке, гостре. Капітан відчула зуби і криві пальці.
«Здається, Номер Один згадував щось про квантових зомбі? Це, швидше за все, було жартом. Будь ласка, нехай це буде жартом!»
— Сконцентруйся! — сказала Холлі собі. — Або ти розчинишся в потоці.
Вона могла відчувати присутність іншої істоти поряд із собою. Джей-джей був напрочуд спокійний і озирався навкруги. Десь на периферії відчувався Артеміс, і його бажання досягти мети було гострим, як лезо бритви.
«У Номера Один станеться удар, коли він побачить, що ми притягнемо». — подумала капітан.
Номер Один був не дуже приголомшеним, коли група випала з потоку, застигаючи на підлозі кімнати Артеміса.
— Подивися, ніяких зомбі? — запитав він, зловісно поворушивши своїми пальцями.
— Дякую тобі, Боже, — сказав Фоулі з телевізійних екранів, голосно видихаючи повітря. — Це були найдовші десять секунд мого життя. Ви принесли лемура?
Відповідати було не потрібно, оскільки Джей-джей вирішив, що йому подобається голос Фоулі й облизав найближчий екран. Язик маленького примата затріщав, і лемур утік назад, кидаючи сердиті погляди на кентавра.
— Один лемур, — сказав кентавр. — А жінки немає?
Капітан струснула головою, щоб прогнати зірки з очей і туман з голови. Пам’ять про потік здавалася їй минулими митями сну.
— Ні. Жінки немає. Ми повинні клонувати його.
Фоулі подивився повз Холлі на тремтячу фігуру на підлозі позаду неї.
Кентавр підняв брову.
— Я бачу, що у нас є.
— Давай поговоримо про це пізніше, — різко сказала ельфійка, перериваючи кентавра, — ми повинні зробити дещо.
Фоулі кивнув.
— Я припускаю, виходячи з деяких речей, що у Артеміса є якийсь план. Це для нас буде проблемою?
— Тільки якщо ми не зупинимо це, — сказала капітан.
Холлі відчувала, що теж заспокоюється, але не під дією клацань Артеміса, а від вигляду її власного обличчя в дзеркалі. Вона була знову самостійною; її цілісність повністю відновилася. Доросла жінка. Більше ніякої підліткової незграбності. Вона почуватиметься ще краще, як тільки поверне свою зброю. Немає нічого кращого для підвищення упевненості в собі, як «Нейтрино» на стегні.
— Зараз я маю побачити матір, — похмуро сказав Артеміс, виймаючи костюм із шафи. — Яку кількість рідини я повинен увести?
— Це — потужна речовина, — сказав Фоулі, вводячи деякі дані через свою клавіатуру, — Два кубики. Не більше. На тумбочці лежить медичний комплект Холлі, там є шприц. Будь дуже обережний при заборі ліквору. Там же знеболююче. Змасти місце уколу у Джей-джея, і він нічого не відчує.
— Дуже добре, — сказав Артеміс, беручи комплект. — Я піду один. Я дуже сподіваюся, що мати впізнає мене.
— Я теж, — погодилася капітан, — Бо вона може почати заперечувати проти введення ліквору лемура абсолютно незнайомою людиною.
Рука Артеміса зависла над кришталевою ручкою на дверях батьківської спальні. Він міг бачити дюжину відображень свого обличчя. Кожне було витягнутим і схвильованим.
«Останній шанс. Мій останній шанс урятувати її.»
«Я завжди намагаюся врятувати людей, — подумав він. — Я маю бути злочинцем. Де все пішло не так, як треба?»
Немає часу для роздумів. Під загрозою перебувало щось більше, ніж золото або слава. Його мати помирала, і її порятунок сидів на плечі Артеміса.
Артеміс доторкнувся до ручки дверей. Немає часу, щоб витрачати його даремно на роздуми, тепер час для дій.
Кімната здавалася холоднішою, ніж він пам’ятав, але це могла бути гра його уяви.
«Усі ми створюємо ілюзії. Навіть я. Сприйняття холоду — це проекція мого настрою, нічого більше».
Спальня батьків була прямокутної форми і тяглась по західному крилу від передньої частини будинку до задньої. Фактично вона більше нагадувала квартиру, а не кімнату, із залом та офісом у кутку. Велике ліжко під балдахіном було повернене так, щоб світло від середньовічного вітража у вікні влітку падало на ліжко.
Артеміс обережно, як балерина, став на килимок, намагаючись не наступити на виноградну лозу на тканині.
«Не ставай на виноградну лозу і зроби дев’ять кроків.»
Невдача була потрібна йому в останню чергу.