Анджеліна Фаул розтягнулася на ліжку, начебто її кинули. Її голова відкинулася назад так сильно, що лінія від шиї до підборіддя стала майже прямою, а її шкіра була настільки блідою, що здавалася прозорою.
«Вона не дихає, — в паніці подумав Артеміс, і серце в його грудях затріпотіло, як птах у клітці. — Я помилився. Я запізнився».
Раптом усе тіло його матері забилося в судомах, неначе вона зробила хворобливий видих.
Тут рішучість майже залишила Артеміса. Його ноги перетворилися на тремтяче желе.
«Це — моя мати. Як я можу зробити те, що треба?»
Але він зробить це. Не було більше нікого, хто міг би зробити.
Артеміс дотягся до матері і м’яко відсунув пасма волосся від її обличчя.
— Я — тут, мамо. Все буде чудово. Я знайшов ліки.
Так чи інакше, Анджеліна Фаул почула слова сина, і її повіки затремтіли, трохи відкриваючись. Навіть очі здавались блакитними крижинками на зимовому озері.
— Ліки, — зітхнула вона. — Мій маленький Арті знайшов ліки
— Правильно, — сказав Артеміс. — Маленький Арті знайшов ліки. Це лемур. Пам’ятаєш лемура з Мадагаскару, який був у Ратдаунському парку?
Анджеліна підняла тонкий палець, лоскочучи повітря перед носом Джей-джея.
— Невеликий лемур. Лікування.
Джей-джей, зляканий видом виснаженої жінки, прикутої до ліжка, ухилився від неї і тепер розташувався ззаду, на шиї Артеміса.
— Гарний лемур, — сказала Анджеліна, і слабка посмішка ворухнула її губи.
«Я тепер дорослий, — подумав Артеміс. — А вона — дитина».
— Я можу потримати його?
Артеміс відсунувся на півкроку назад.
— Ні. Поки ні. Джей-джей — дуже важливе створіння. Цей малюк допоможе врятувати світ.
— Дозволь мені потримати його. Тільки на мить, — промовила Анджеліна крізь зуби.
Джей-джей поповз униз по спинці жакета Артеміса, здавалося, він зрозумів прохання жінки і не хотів, щоб вона брала його.
— Будь ласка, Арті. Якщо я потримаю його, то це заспокоїть мене.
Артеміс майже передав лемура. Майже.
— Це не вилікує тебе, якщо ти просто триматимеш його. Я повинен увести трохи рідини.
До Анджеліни, здавалося, поверталися сили. Вона відсунулася назад, ковзаючи по спинці ліжка вгору.
— Хіба ти не хочеш зробити мене щасливою, Арті?
— Я віддаю перевагу здоров’ю над одномоментним щастям, — сказав Артеміс, не роблячи жодного руху, щоб передати лемура.
— Хіба ти не любиш мене? — наспівувала Анджеліна. — Хіба ти не любиш твою матусю?
Артеміс жваво відійшов, не відкривши медичний комплект, і його пальці зімкнулися навколо автоматичного шприца. Єдина сльоза скотилася вниз по блідій щоці хлопця.
«Я люблю тебе. Я люблю тебе більше життя. Якби ти могла тільки знати те, що я зробив, щоб знайти маленького Джей-джея. Тільки п’ять секунд, і цей кошмар буде закінчено.»
Очі Анджеліни лукаво блиснули.
— Я не хочу, щоб ти вводив ці ліки, Артемісе. Ти — не навчена медсестра. Чи немає тут лікаря або я маю тільки мріяти про це?
Артеміс акуратно наповнив шприц, чекаючи, поки лампочка акумулятора спалахне зеленим кольором.
— Я робив уколи раніше. Я давав тобі твої ліки і раніше, коли ти хворіла.
— Артемісе! — Анджеліна заплескала долонею по простирадлу. — Я вимагаю, щоб ти негайно дав лемура мені! Зараз же! І виклич доктора.
Артеміс відкрив флакон з медичного комплекту.
— У тебе істерика. Ти сама не своя. Я думаю, що я повинен дати тобі заспокійливе перед уведенням протиотрути.
Він переклав ампулу в іншу руку, намагаючись упіймати руку матері.
— Ні. — Анджеліна фактично вищала, ляскаючи долонею з дивовижною силою. — Не лізь до мене зі своїми ЛЕПреконівськими заспокійливими засобами, ти, безглузде хлопченя.
Артеміс завмер.
— ЛЕПрекон, мамо? Що ти знаєш про ЛЕП?
Анджеліна випнула губу, як винувата дитина.
— Я? Я сказала ЛЕПреконія? Декілька букв, нічого більшого. Вони нічого не означають для мене.
Артеміс зробив крок назад, відходячи від ліжка і тримаючи Джей-джея в руках, ніби оберігаючи його.
— Скажи мені правду, мамо. Що тут сталося?
Анджеліна раптом утратила свій безневинний вигляд, вона била худенькими кулачками по матрацу і вищала спересердя.
— Я зневажаю тебе, Артемісе Фаул. Ти докучлива людина. Як я ненавиджу тебе.
Не кожен чекає почути такі слова від матері.
Анджеліна раптом заспокоїлася і лежала на ліжку, випускаючи пару разом з люттю. Реально випускаючи пару. Її очі вилізли з орбіт, а сухожилля на її руках і шиї здавалися сталевими кабелями. Увесь час вона просторікувала.