Запах був відразливим.
«Жир тварин, — зрозуміла вона, здригаючись від жаху. Чистий топлений жир.»
Жир тварин тисячоліттями використовувався як пригнічувач магії. Навіть найпотужніший маг ставав безпорадним, якщо його опускали в цей жир. Ви кидаєте мага у бочку з жиром, запечатуєте його разом з корою дуба і закопуєте на освяченому людському кладовищі, і цей чаклун стає безпорадним, як кошеня в мішку. Це ставало ще жахливішим через те, що більшість представників Народу були вегетаріанцями і точно знали, скільки тварин повинно загинути, щоб набрати цю бочку жиру.
— Хто сказав Батлеру про це? — поставила собі питання Холлі. — Хто керує ним?
Коли Номера Один запихнули у бочку поряд з нею, рівень жиру підвищився настільки, що покрив їхні голови. Вона спливла вгору і протерла очі, щоб устигнути помітити, як кришка бочки опускається, закриваючи сонячне світло.
«Ніякого шолома, — пошкодувала вона, — жаль, що в мене немає мого шолома.
Тут кришка закрилася. Жир проник під її купальник і розтікся по тілу, він обволікав її обличчя, забивав вуха. Злі чари крутилися, як отруйні змії, утримуючи її магію в жаху.
«Марно, — подумала вона. — Гірша смерть, що я можу собі уявити. Запечатана в маленькому просторі. Як моя мати.»
Номер Один тремтів біля неї. Маленький чаклун почувався жахливо, неначе душу висмоктували прямо з нього.
Холлі запанікувала. Вона штовхалася і боролася, забиваючи лікті і здираючи шкіру з колін. Там, де чаклунство пробувало вилікувати її рани, злі чари посилювалися, поглинаючи іскри магії.
Вона майже відкрила рот, щоб закричати. Одна проста річ зупинила її. Щось з’явилося навпроти її обличчя. Труба. Їх було дві.
«Труби для дихання».
Тремтячими пальцями Холлі обмацала трубу по всій довжині. Вона боролася з собою, щоб не запихнута трубу в рот Номера Один.
У критичній ситуації завжди слід потурбуватися, передусім, про себе, а потім тільки звертати увагу на цивільні особи.
Таким чином Холлі використала свій останній подих, щоб очистити трубу, як водолаз чистить її. Вона уявила собі, як краплі жиру розлітаються по кімнаті.
«Сподіваюся, костюм Батлера зіпсований», — подумала вона.
Тепер немає ніякого вибору, тільки видихнути. Повітря, змішане із краплями, просвистіло по трубці. Ельфійка дмухнула знову, позбавляючи від останніх слідів жиру.
Тепер Номер Один. Його рухи ставали все слабшими, оскільки його сила зменшувалася. Для будь-кого з такою сильною магією її зникнення має бути майже нестерпним. Холлі закрила свою трубу великим пальцем, потім очистила другу, перед тим як засунути її в рот Номеру Один. Спочатку не було ніякої реакції, і вона вже вирішила, що надто пізно. Аж раптом Номер Один засмикався і захрипів, як старий мотор морозним ранком.
«Живий, — подумала Холлі. — Ми обоє живі. Якби Батлер хотів нас убити, то ми давно були б мертві».
Вона уперлася ногами в дно бочки і міцно обійняла Номера Один. Тут потрібний спокій.
«Спокійно», — намагалася вона заспокоїтися за допомогою телепатії, хоча знала, що ці здібності у Номера Один зараз ослаблені.
— Спокійно, маленький друже. Артеміс урятує нас.
«Якщо він живий», — подумала вона, але уточнювати вголос не стала.
Артеміс відступав назад від страхітливої версії його матері, яка ширяла перед ним. Джей-джей вищав і брикався в його руках, але Артеміс міцно тримав його, автоматично погладжуючи крихітний чубок волосся на його голові.
— Передай цю істоту мені, — зажадала Опал. — У тебе немає вибору.
Артеміс обхопив горло Джей-джея пальцями.
— О, я думаю, що у мене є вибір.
Опал злякалася.
— Ти не зможеш убити безневинну істоту.
— Я зробив це раніше.
Опал подивилася йому в очі.
— Я не думаю, що ти зробиш це знову, Артемісе Фаул. Моя чарівна інтуїція говорить мені, що ти не настільки жорстокий, яким намагаєшся здаватися.
Це була правда. Артеміс знав, що він не може зашкодити Джей-джею, навіть щоб зруйнувати плани Опал. Проте не було причин говорити їй про це.
— Моє серце, як брила льоду. Повір у це. Можеш використати свою магію, щоб знайти мою душу.
Його тон змусив Опал зробити паузу. У ньому були сталеві нотки, і їй важко було не повірити його словам. Можливо, вона не повинна так необачно сперечатися з ним.
— Дуже добре, людино. Передай мені цю істоту, і я збережу життя твоїм друзям.
— У мене немає друзів, — коротко відповів Артеміс, хоча і знав, що це досконалий блеф. Опал була тут принаймні декілька днів. Вона поза сумнівом контролювала камери спостереження маєтку.