Опал негайно втратила інтерес до Артеміса, намагаючись підняти тіло Анджеліни до рівня люстри. Засмучено завищавши, вона зрозуміла, що така висота непосильна навіть для істоти з її силами.
— Докторе Шальке! — закричала вона, і десь її справжній рот вимовив те ж саме. — У спальню, Шальке!
Артеміс запам’ятав цю інформацію, а потім, ухилившись від неї, схилився біля ліжка матері. Переносний дефібрилятор стояв серед різного медичного устаткування, розташованого навколо ліжка під балдахіном, і Артеміс, швидко ввімкнувши його, протягнув усе це хитре пристосування туди, де лежав Батлер.
Охоронець лежав горілиць, розкинувши руки, неначе на його грудях був невидимий валун. Його обличчя було перекошене від напруги. Очі заплющені, зуби стиснуті, піт на лобі.
Він розстебнув сорочку Батлера, відкриваючи бочкоподібну грудну клітку, покриту шрамами і потужною мускулатурою. Поверхневе обстеження показало, що серце не б’ється. Тіло Батлера вже померло, але його мозок був іще живий.
— Тримайся, старий друже, — пробурмотів Артеміс, намагаючись зосередитися.
Він витягнув електроди з кобури, знімаючи з контактної поверхні захисну плівку і покриваючи їх спеціальним електропровідним гелем. Поки він чекав, коли накопичиться заряд, електроди, здавалося, ставали важчими з кожною хвилиною. На той час як лампочка — індикатор заряду спалахнула зеленим, вони були подібні до кам’яних брил у його руках.
— Розряд! — вигукнув він, ні до кого особливо не звертаючись, коли помістив електроди на груди Батлера. Він натиснув кнопку під великим пальцем, посилаючи 360 джоулів у серце свого охоронця.
Тіло Батлера вигнулося, і Артеміс відчув різкий запах волосся, що горіло. Гель став крихким і спалахнув, випалюючи два круги в місцях, де електроди вступили в контакт зі шкірою. Очі Батлера різко розплющилися, і його величезні руки обхопили плечі Артеміса.
«Він усе ще раб Опал?»
— Артемісе, — видихнув, але потім збентежено спохмурнів. — Артемісе? Як?
— Пізніше, старий друже, — різко сказав ірландський хлопчик, подумки переходячи до наступної проблеми, — Поки що просто відпочивай.
Цей наказ йому не треба було повторювати. Батлер тут же знову втратив свідомість, але його серце продовжувало упевнено битися в грудях. Він був мертвим не настільки довго, щоб його мозок устиг загинути.
Наступною проблемою Артеміса була Опал, або, якщо сказати точніше, йому необхідно було витрусити її з тіла матері. Артеміс сумнівався, що мати зможе видужати після такого випробування, якщо цього не зробити якнайшвидше.
Артеміс, зробивши декілька вдихів, зібрався на силі й перемкнув усю свою увагу на ширяюче тіло його матері. Вона крутилася під люстрою, несила піднятися вище, і намагалася схопити Джей-джея, який, здавалося, глузував з неї, махаючи їй усіма чотирма лапами.
«Чи може ця ситуація стати більш іронічною?»
Тут доктор Шальке увійшов до кімнати, розмахуючи пістолетом, який здавався занадто великим для його тонких рук.
— Я — тут, ваша високосте. Хоча повинен сказати, що мені не подобається ваш тон. Я можу бути зачарований, але я не тварина.
— Та замовкни, Шальке. Я бачу, що мені доведеться підсмажити ще декілька твоїх мозкових клітин. А зараз, будь ласка, принеси мені цього лемура.
Шальке показав чотирма пальцями своєї вільної руки на люстру.
— Лемур дуже високо, чи не так? І як ви хочете, щоб я дістав його? Може, мені убити його?
Опал зі свистом кинулася вниз, вона була схожа на гарпію.
— Ні! — волала вона, б’ючи його по голові і плечах. — Я сама сотню разів уб’ю тебе до того, як ти зможеш пошкодити хоч волосинку на його шкурі. Він — майбутнє. Моє майбутнє! Всесвітнє майбутнє!
— Дійсно, — сказав доктор. — Будь я не загіпнотизований, підозрюю, що зараз я би позіхнув.
— Стріляй у людей, — скомандувала Опал, — Спочатку в хлопчика, він найнебезпечніший.
— Ви впевнені? Мені здається, людина-гора небезпечніша.
— Стріляй у хлопчиська! — засмучено завила Опал, сльози злості текли по її щоках. — Потім у Батлера, і в кінці — у себе!
Артеміс глянув. Це різко зменшувало їхні шанси; його спільник повинен зробити свій хід.
— Дуже добре, — сказав Шальке, намагаючись зняти із запобіжника дауер Батлера. — Що-небудь, аби уникнути цієї сцени.
«У мене всього декілька секунд до того, як він подумає, як упіймати лемура, — подумав Артеміс. — Секунди, щоб відвернути Опал. Немає часу, аби щось зробити, але можна показати діру в її тузі».