Артеміс прокрався до кімнати, швидко набираючи код на сейфі зі зброєю.
— Коли це закінчиться, я збираюся зруйнувати цей маєток просто зі злості. І потім, коли я повернуся в минуле, я...
Опал завмерла. Звідкись пролунав шум. Вона обернулася і побачила Артеміса Фаула, що направив на неї якусь зброю. Вона негайно кинула все, відчайдушно спрямувавши всі свої сили в гіпноз.
— Поклади зброю, — вимовила вона співучо. — Ти — мій раб.
Артеміс раптом відчув себе одурманеним, але він уже натиснув спусковий гачок, і довга голка, змочена Батлером в спеціальній суміші кураре і транквілізаторів, занурилася в шию Опал, що не була захищена костюмом. Це був один постріл на мільйон, оскільки Артеміс не умів поводитися з вогнепальною зброєю. Як виразився Батлер: «Артемісе, ви, може і геній, але стрільбу залиште мені, тому що ви не зможете влучити навіть у задню частину слона, що стоїть».
Опал швидко сконцентрувалася на місці уколу, поливаючи його чарівними іскрами, але було вже надто пізно. Препарат проникав у її мозок, послабляючи контроль за магією.
Вона почала коливатися і мерехтіти.
«Міс Бук, — подумав Артеміс. — Мої підозри підтвердилися. Єдиний незнайомець у рівнянні».
Періодично Опал зникала цілком, увімкнувши мерехтливий щит. Постріли магії з її пальців пропалили екрани перед Артемісом до того, як він зміг побачити, що відбувається нагорі.
— Тепер я можу стріляти, — нечленороздільно вимовила вона. — Я постаралася накопичити достатньо магії протягом тижня.
Магія змістилася і закрутилася у вирі, малюючи картину в повітрі. Це був грубий обрис Фоулі, і він сміявся.
— Я ненавиджу тебе, кентавре! — кричала Опал, стрибаючи навколо ілюзорного зображення і крізь нього. Потім її очі закотилися, вона купою впала на підлогу і захропла.
Артеміс поправив свої шнурки.
«Фрейд, — був упевнений він, — відчув би себе абсолютно щасливим, провівши цілий день із нею».
Артеміс поспішив нагору до кімнати батьків. На килимі була калюжа грудкуватого жиру. Два ряди слідів чарівних істот вели від великої перламутрової калюжі до сусідньої ванної кімнати. Артеміс почув сильний шум, що нагадував стук дощу по черепиці.
«Опал використала жир тварин, щоб подавити магію Номера Один. Як огидно. Як жахливо».
Артеміс молодший вивчав масу липкої речовини, що розтеклася.
— Послухай, — сказав він, звертаючись до себе старшого. — Опал використала жир тварин, щоб подавити магію Номера Один, — Як винахідливо.
Шум, що нагадував дощ, був шумом блювоти і скарг. Батлер поливав Холлі і Номера Один зі шланга, і ті були не дуже щасливі й не дуже здорові.
«Але живі. Обоє живі».
Анджеліна лежала у своєму ліжку, загорнута в ковдру на гусячому пуху. Вона була блідою і приголомшеною, але, здається, легкий рум’янець почав укривати її щоки, або це була тільки уява Артеміса. Вона трохи закашлялася, і тут же обидва Артеміса опинилися поряд з нею. Артеміс старший звів брову, подивившись на себе молодшого.
— Бачиш, ця магія така незручна, — пожартував він.
— Дійсно, — погодився десятирічний. — Чому б мені не оглянутися навкруги в твоєму, у моєму кабінеті? Може, наштовхнуся на що-небудь цікаве.
«Це — проблема, — зрозумів Артеміс. — Моя власна допитливість. Можливо, не треба було обіцяти не стирати пам’ять собі молодшому. Із цим щось потрібно робити».
Анджеліна розплющила очі, стомлено дивлячись із темних кругів. Очі були сині і спокійні.
— Артемісе, — сказала вона. Її голос нагадував звук від шматків дерева, що труться один об одне. — Мені наснилося, що я літала. І була мавпа.
Артеміса затрясло від полегшення. Вона була у безпеці; він урятував її.
— Це був лемур. Мама.
Анджеліна посміхнулася блідими губами і простягнула руку, щоб торкнутися його щоки.
— Мама. Я так довго чекала, щоб почути, як ти говориш це. Так довго.
Із цією посмішкою Анджеліна відкинулася назад на подушки і заснула глибоким природним сном.
«Це добре, — вирішив Артеміс. — Інакше вона може помітити Джей-джея у ванні або плями на килимі. Чи другого Артеміса, що ховається за книжковою шафою».
Батлер з’явився з ванної кімнати, промоклий до нитки, сорочка розстебнута, на шкірі були видні підпалини від електродів. Блідіший, ніж зазвичай, він був вимушений притулитися до дверної рами.
— Знову здрастуйте, — сказав він Артемісу старшому. — Цей малюк увесь у батька. Він добре зарядив моє серце.
— Він — це я у минулому, — сказав, скривившись, Артеміс.