Але, ковтнувши раз-другий нічного повітря, Холлі відчула в ньому й присмак отруйних домішок. Ох, ці ще багноіди! Нищать усе, до чого тільки доторкнуться. Звісно, вони вже давно не живуть у багні, у вогких землянках. Принаймні тут, у цій країні. Понабудовували собі великих осель зі всілякими витребеньками, з окремими кімнатами для сну, для їди, ба навіть для того, щоб сходити до вітру! Пхе, якого там ще вітру — вони ж це роблять у приміщенні! Її всю аж пересмикнуло. Уявити тільки: випорожнюються у власному домі! Яка гидота. Єдина ж бо користь від випорожнення — землі повертаються забрані в неї речовини. Але багноіди й тут придумали, щоб було якнайгірше: стали обробляти оте.», ну, відходи… всякою мерзотною хімією. Коли б років сто тому їй сказали, що багноіди вбиватимуть у добриві його живлющу силу, вона б порадила такому пророкові просвердлити собі дірочки в черепочку, аби мізки трохи провітрилися.
Капітан Куць зняла зі скоби пару крил: дві овальні площини, тріскотливий двигунчик… І аж застогнала від розчарування: «Бабка»! Тьху, а не модель. Бензиновий вам моторчик, чхайте на здоров’ячко! А важке — мов підсвинок, що викачався у багнюці. От «Колібрі 7Л» — це транспорт так транспорт. Працює тихесенько, мов шепоче тобі на вушко, живлення від сонячної батареї, замкненої на супутник, — на такій моделі можна двічі довкола Землі обкрутнутися! Та коли проблеми з бюджетом, мусиш літати, на чому дають.
На її зап’ясті запищав пеленгатор. Отже, вона перебуває в діапазоні прийому. Холлі вийшла з капсули, ступивши на майданчик станції. Станція була замаскована під земляний пагорб — у казках такі пагорби називають оселями фей. Чарівний Народ і справді мешкав колись у таких пагорбах, аж поки його загнали зовсім глибоко під землю. Техніки тут було небагато: кілька зовнішніх моніторів та ще пристрій самоліквідації на випадок, якщо станцію виявлять люди.
Екрани показували, що довкола нікого немає. Чисто, шлях вільний. Ну, трохи перехнябилися вхідні двері — треба ж було тролю якось крізь них проламатися. А так уся апаратура ніби цілком справна. Холлі закріпила крила й зробила крок у зовнішній світ.
Нічне небо Італії, скільки його проглядало крізь гілля, листя олив і виноградної лози, було ясне й зоряне. Цикади гучно цвірчали в жорсткій траві, в зоряному сяйві тріпотіли крильцями нічні метелики. Холлі мимохіть усміхнулася. Задля цього варто було ризикнути, ще й як варто.
До речі, щодо ризику… Капітан Куць перевірила пеленгатор. Писк став куди гучніший. Троль уже підходив до мурів містечка! Що ж, природою натішимось, коли впораємося із завданням. А зараз пора діяти.
Холлі сіпнула за шнур, що звисав із плеча. Нічого. Стартер «Бабки» не спрацював. Подумки лайнулася. Скільки пустотливих дітлахів у Гавані мають «Колібрі», аби літати в джунглі на канікули, а от розвідники спецкорпусу мусять задовольнятися такими крильми, що були брухтом уже на момент виготовлення. Рвонула за шнур іще, й ще раз. За третьою спробою двигунчик завівся, виплюнувши у нічне повітря струмінь диму. «Нарешті!» — полегшено буркнула Холлі й ввімкнула «повний газ». Крила захляпали, поступово їхні вимахи стали рівномірними, й ось капітан Холлі Куць важкувато піднялася в нічне небо.
Троля — порушника спокою — можна було легко вистежити навіть без пеленгатора. Звір лишив за собою смугу руйнувань, ширшу, ніж коли б тут пройшовся екскаватор. Холлі летіла низько понад землею, шугаючи поміж смугами туману й деревами, але так, щоб тролів шлях весь час лишався у полі зору. Ошаліле чудовисько проклало просіку через виноградник, потрощило кам’яну огорожу на гравій, а сторожовий пес досі трусився й скавучав під живоплотом. Небавом Холлі натрапила й на тих бідолашних корів. Видовище було не з приємних. Щоб уникнути зайвих подробиць, скажемо тільки, що, за винятком рогів та копит, від корів не лишилось майже нічого.
Пеленгатор зірвався на вереск. Отже, троль зовсім близько. Попереду вона побачила містечко: обведене зубчастими середньовічними мурами, воно гніздилось на маківці невисокого пагорба. У багатьох вікнах досі ще горіло світло. Що ж, доведеться підпустити трохи чарів.