Стара задумалася. Пекучий біль уже гадючився по її шлунку. І вона простягла зап’ястя.
— Згода!
— Я так і сподівався. Лаккею!
Слуга-велетень розкрив м’який футляр, у якому лежали шприц і дві ампули. Наповнивши шприц прозорою рідиною з однієї ампули, Лаккей зробив заштрик у липку на дотик руку цілительки. Та на мить заклякла, але тут-таки й зітхнула полегшено.
— Сильні чари! — видихнула вона.
— Авжеж, сильні, — підтакнув Артеміс. — Однак ваші власні чари будуть іще сильніші, коли ви дістанете другу ін’єкцію. Але спершу — Книгу.
Карга сягнула рукою в бганки своєї брудної одежі й почала там порпатися. Пошуки ці тривали цілу вічність. Артеміс затамував віддих. Ось воно! Скоро, скоро Фаули відновлять колишню свою велич. Відродиться їхня імперія, і на чолі її стане він, Артеміс Фаул-другий…
Нарешті занепала фея простягла зціпленого кулачка.
— Все одно ти з неї не візьмеш ніякої користі. Написано ж її стародавньою мовою.
Артеміс лише кивнув головою, потерпаючи, коли б голос не виказав його хвилювання.
Знахарка розціпила вузлуваті пальці. На її долоні лежав крихітний золотий томик завбільшки з сірникову коробочку.
— Ось, чоловічку. Маєш на тридцять хвилин. Не більше.
Лаккей шанобливо прийняв від неї книжечку. Ввімкнувши мініатюрну цифрову камеру, він почав перефотографовувати, одну по одній, тонюсінькі сторіночки Книги. Весь цей процес забрав лише кілька хвилин. Ось уже вміст Книги й закарбовано на чипі фотокамери. Артеміс волів не ризикувати такою неоціненною інформацією. Адже відомо було, що спеціальне обладнання безпеки, установлене в найбільших аеропортах світу, зіпсувало не один подібний життєво необхідний чип. Тож він звелів охоронцеві перевести файл на його мобільний телефон, а звідти електронною поштою — в садибу Фаулів біля Дубліна. Ще не минуло й домовлених тридцяти хвилин, як файл з усіма знаками Книги Ельфів опинився у найнадійнішому місці — в комп’ютерному сервері родини Фаулів.
І Артеміс повернув крихітного томика законній його власниці.
— Приємно було мати з вами справу…
Стара, хитнувшись, зіп’ялася на коліна.
— А друге зілля, чоловічку?
— Ах так, — усміхнувся Артеміс, — засіб для повернення чарівних сил.
— Так. Чоловічок обіцяв.
— Дуже добре. Тільки, перш ніж надати його вам, мушу вас застерегти: очищення організму — вкрай болючий процес. Це не принесе вам насолоди.
— А ти думаєш, оце приносить мені насолоду? — Вона повела рукою, показуючи на бруд і жалюгідне вбозтво довкола себе. — Я хочу знову літати!
Лаккей набрав у шприц рідини з другої ампули і ввів голку просто в сонну артерію цілительки.
Старенька впала на мату як підкошена, все її тіло затрусилось, забилося в лютих корчах.
— Час нам забиратися звідсіля, — підбив підсумки Артеміс. — Зараз із неї почнуть виходити всі сто років алкоголізму — неприємне видовище, хоч з якого боку подивися.
Лаккеї служили Фаулам уже не одне сторіччя, тож декому здавалося, ніби так воно й споконвіку було. Коли ж говорити конкретніше, то декілька видатних мовознавців докопалися, що й саме слово «лакей» пішло від прізвища «Лаккей», а започаткувався цей слововжиток ось яким чином. Перший запис про цю надзвичайну домовленість датується першим великим хрестовим походом, коли такий собі Вірджил Лаккей зобов’язався супроводжувати лорда Гуго де Фоля як його слуга, тілоохоронець і кухар.
Нині всі лаккеєнята, хай-но їм стукне десять рочків, відсилаються до одного ізраїльського приватного навчального центру, де їм прищеплюють особливі навички, необхідні для охорони неоперених голопуцьків із родового гнізда Фаулів. До цих навичок входять кулінарія щонайвищого рівня, снайперська стрільба, певний усталений набір бойових мистецтв, уміння надати першу медичну допомогу й володіння інформаційними технологіями. Коли ж навчання закінчиться, а тим часом немає фауленяти, яке слід охороняти, тоді юних Лаккеїв залюбки розхапують різні королівські доми, щоб охороняли яких завгодно принців, від Монако до Саудівської Аравії.
Коли ж зводили докупи когось із Фаулів та котрого-небудь Лаккея, то вони вже ніколи й не розлучалися: справжнісінькі нерозлийвода. Робота, звісно, була ой нелегка, часто бувало непереливки, зате ж винагороджували за неї щедро — якщо охоронцеві таланило вижити, аби тією винагородою скористатися. А в прикрому випадку невиживання родина Лаккея, полеглого при виконанні охоронницьких обов’язків, отримувала щедре відшкодування, що вимірювалося шестизначною цифрою, плюс щомісячну пенсію.