— А зараз перевірмо, наскільки грубі в тебе кістки під підборіддям…
— Ні! — видихнула Холлі, до якої нарешті повернулася здатність дихати. — Не треба!
Не звертаючи на неї уваги, Лаккей запхнув дуло пістолета тролеві під спідню щелепу.
— Не роби цього… Ти тепер мій боржник.
Лаккей завмер. Це правда, Джульєтга жива. Схибнуга трохи, але жива. Він поклав пальця на спусковий гачок. Кожна клітина в його мозку кричала: натисни! Але факт лишався фактом: Джульєтта — жива.
— Ти в боргу переді мною, людино.
Лаккей зітхнув. Він іще пожалкує про це своє рішення…
— Гаразд, капітане. Хай чудовисько ще поживе — й ще побешкетує. Йому пощастило: у мене сьогодні добрий настрій.
Холлі видала чудний звук. Щось середнє між схлипуванням і хихотінням.
— А зараз позбудьмося нашого пелехатого друга.
Лаккей звалив непритомне чудовисько на візок з-під обладунків, підвіз до чорної дірки, де колись були двері. Напруживши всі свої сили, він викинув троля в призупинену ніч.
— І щоб духу твого більше тут не було! — крикнув навздогін.
— Разюче! — вимовив Корч.
— Що й казати, — погодився О’Гир.
Розділ 9
Туз у рукаві
Артеміс узявся за ручку дверей і враз відсмикнув руку, заробивши собі, до всіх інших прикрощів, ще й опік долоні. Двері приварено до одвірка. Певне, ельфиня приварила своєю зброєю. Вельми передбачливо. Менше на одне невідоме у складному рівнянні. Він би й сам учинив так само.
Хлопець не став марнувати час на спроби вибити двері. Зроблено їх із броньованої криці, а йому ж усього дванадцять років. Йому з тими дверима ніяк не впоратися — щоб це зрозуміти, Артемісові зовсім не треба було напружувати свої геніальні мізки. Змирившись із таким становищем, єдиний нащадок родини Фаулів повернувся до своїх моніторів і почав стежити за розвитком подій.
Він відразу збагнув, що затіяли ельфи-лепрекони. Загнати в будинок троля, дочекатися, поки хтось із мешканців зарепетує «Рятуйте!» чи «Пробі!», витлумачити ті крики-зойки як запрошення… А тоді не встигне Артеміс Фаул навіть оком кліпнути, як бригада гоблінів-штурмовиків Захопить маєток. Розумно. І до того ж непередбачувано! Це ще вдруге він недооцінив супротивника. Але хай там як, а третього такого разу не буде.
Спочатку він переживав непідробний жах, спостерігаючи через відеокамери, як розгортається драма в передпокої, але потім його переповнило почуття гордості. Лаккей усе-таки впорався з чудовиськом. Охоронець переміг троля, й жоден заклик про допомогу не злетів з його вуст. Це чи не вперше Артеміс належно поцінував таланти родини Лаккеїв. І що б робили Фаули без них?
Хлопець увімкнув тридіапазонний радіопередавач.
— Командувачу Корче! Гадаю, ви прослуховуєте всі канали…
Протягом кількох секунд із мікрофонів долинав тільки тріскіт радіоперешкод, а тоді Артеміс почув, як десь там різко тслацнула кнопка мікрофона.
— Я чую тебе, людино. Чим можу тобі допомогти?
— Я розмовляю з командувачем?
Із темної сітки мікрофона долинув якийсь звук. От ніби кінь заіржав.
— Ні. Це О’Гир, кентавр. А я розмовляю з людинкою, підлим викрадачем?
За якусь мить Артеміс усвідомив, що цб не просто жарт, а його по-справжньому ображають.
— Пане… е… О’Гире. Ви, певне, й не заглядали до підручників із психології. Не варто викликати почуття озлобленості у викрадача. Бо що, коли у мене нестійка психіка?
— Що, коли? Щодо нестійкості твоєї психіки не може бути жодного сумніву. Хоча це нічого й не важить. Дуже скоро ти станеш просто хмаркою радіоактивних молекул.
— Ось тут ви помиляєтеся, мій чотириногий друже, — засміявся Артеміс. — Коли вибухне та біо— бомба, мене в полі зупиненого часу давно вже не буде.
Тепер настала О’Гирова черга сміятися.
— Ти блефуєш, людинко. Якби існував спосіб утекти з цього поля, я б сам його вже давно знайшов. Я певен, ти просто забалакуєш нам…
На щастя, цієї миті мікрофон у кентавра вихопив Корч.
— Фауле? Говорить командувач Корч. Чого тобі треба?
— Я просто хотів поінформувати вас, командувачу, що, незважаючи на вашу зраду, я все ще готовий продовжувати переговори.
— Троль не має до мене жодного відношення, — заперечив Корч. — Його закинули до вас всупереч моєму бажанню.