— Це огидно, — простогнав Дуда, закутий у слину. — Так смердить.
— Гей, — образився Мульч. — Сморід — не моя провина. Якби ти орендував свій барліг на чистішій вулиці...
— Хіба? А мені здається, що смердить саме від тебе. — Дуда спробував відтворити рукою образливий жест, але на щастя, рука вже не ворушилася.
— Годі вам уже. Припиніть, — утрутилася Холлі. — У нас тридцять хвилин на те, щоб передати цього хлопця в ЛЕП, доки слина не почала м’якшати.
Мульч оглянувся через плече і раптом зблід. Це було помітно навіть під шаром вологої землі. Волосся на бороді нервово заворушилося.
— Знаєш, партнере, — сказав він. — Гадаю, нам ці тридцять хвилин не знадобляться.
Холлі відвернулася від полоненого. Вулицю перекривало з півдюжини ельфів. ЛЕП чи щось таке. Одяг у них був простий, без жодних розпізнавальних знаків. Проте вони були представниками влади. Важка артилерія вже зайняла потрібну позицію. Холлі з полегшенням помітила, що зброя була націлена не на неї і не на Мульча.
Один із ельфів зробив крок уперед і підняв візор шолома.
— Вітаю, Холлі, — сказала ельфійка. — Ми тебе весь ранок шукаємо. Як справи?
Холлі майже радісно зітхнула. Командир Вінйайа, давня підтримка Холлі і Джуліуса Рута. Вінйайа відкрила жінкам дорогу в поліцію. За п’ятсот років своєї кар’єри вона пройшла шлях від групи захвату до темного боку Місяця, до вирішального голосу в ельфійській Раді. На додаток, в Академії вона була інструктором Холлі з польотів.
— Добре, Командире, — відповіла Холлі.
Вінйайа кивнула на затверділу грудку слини.
— Бачу, ти просто так не сидиш.
— Так. Це Дуда Дей. Контрабандист. Непоганий вилов.
Командир спохмурніла.
— Доведеться тобі його відпустити, Холлі. На нас чекає більша риба.
Холлі поставила ногу на груди Дуди. Не хотілося їй стрибати крізь кільце ЛЕП, навіть за наказом.
— Що за риба?
Вінйайа спохмурніла ще більше. Між бровами утворилася глибока складка.
— Ми можемо поговорити про це в машині, капітане? Загін уже прямує сюди.
Капітане? Вінйайа звернулася до неї за старим званням. Що відбувається? Якщо загін — це ЛЕП, то хто ж тоді ці ельфи?
— Я вже не довіряю силам так, як раніше, командире. Спочатку ви маєте пояснити хоч щось.
Вінйайа зітхнула.
— По-перше, капітане, ми не сила. Принаймні, не та, якою ви нас уважаєте. По-друге, хочете, щоб я щось пояснила? Скажу вам лише два слова. Не здогадуєтесь, що то за слова?
Холлі відразу все зрозуміла. Відчула.
— Артеміс Фаул, — прошепотіла вона.
— Саме так, — підтвердила Вінйайа. — Ну а тепер ви і ваш партнер готові йти з нами?
— Де ви припаркувалися? — запитала Холлі.
Вінйайа та її загадкова команда явно мали серйозний бюджет. Це було зрозуміло лише тому, що в них була не зброя, а витвори мистецтва. Транспорт у них був на порядок кращим за звичайні засоби пересування ЛЕП. Холлі з Мульчем звільнили Дуду Дей, приліпили йому до чобота маячок і за кілька секунд уже були пристебнуті ременями безпеки на задньому
сидінні броньованого автомобіля. Полоненими вони не були, але Холлі не могла позбутися враження, що більше своєю долею вона не розпоряджається.
Вінйайа зняла шолом, тряхнула довгим сріблястим волосся. Холлі здивувалася.
Командир посміхнулася.
— Подобається колір? Мало не померла, поки пофарбувала.
— Вам дуже личить.
Мульч підняв палець.
— Вибачте, що перериваю салонну бесіду, але що це за люди? Ви не ЛЕП, можу присягнутися клапаном на своїх штанях.
Вінйайа повернулася до гнома.
— Що ти знаєш про демонів?
Мульч заглянув до холодильника і знайшов там половину курчати і кропив’яне пиво. Звільнив із крижаного полону їх обох.
— Про демонів? Небагато. Ніколи жодного не бачив.
— А ви, Холлі? Що ви пам’ятаєте про них зі школи?
Холлі була заінтригована. Куди веде ця розмова? Це якась перевірка? Вона пригадала уроки з історії в Поліцейській Академії.
— Демони. Десята родина дельфійського Народу. Десять тисяч років тому, після битви Тайлта вони відмовилися спускатися під землю, і вирішили розташувати свій острів поза часом і жити там в ізоляції.
Вінйайа кивнула.
— Дуже добре. Отже вони зібрали коло зі своїх цілителів і наклали закляття на острів Гібрас.
— Вони зникли з лиця землі, — процитував Мульч, — і більше ніхто їх не бачив.
— Не зовсім так. Дехто інколи з ними зустрічався. Один раз зовсім нещодавно. Здогадуєшся хто?
— Артеміс, — в один голос сказали Холлі з Мульчем.
— Саме так. Якось йому вдалося передбачити те, що не вдавалося нам. Ми знали коли, але трохи не вгадали де. Помилилися на кілька метрів.