Выбрать главу

— Крила, — сказала Холлі, але крила були тільки на ЛЕПівському костюмі, а носити його вона вже не мала права.

Гребки підхоплювали вихри, що утворювалися від ротора, і вібрація була просто нестерпною. І Хол­лі аж зуби розболілися і в очах почало двоїтися. Увесь світ немов викривився. Під ногами леза пере­мелювали асфальт. Холлі спробувала залізти на гре­бок ліворуч, але він був добре змащений, і нічого не вийшло. Спроба залізти на гребок праворуч також провалилася. Лишалося єдине — рухатися вперед, але з цим небезпечним ротором хіба то варіант?

Холлі закричала Дуді, може, з рота навіть і слова вилітали. Серед такого шуму і вібрацій не можна було точно сказати. Спалахнули леза, підбираючись ближче. З кожним сантиметром вони вихоплювали шматки асфальту і землі. Вони були вже зовсім по­ряд. Скоро вона перетвориться на корм для мультиміксера. Він подрібнить її на шматочки, перегонить через себе і викине акуратними брикетиками. Холлі Шорт стане частиною міста в буквальному сенсі.

Нічого не можна було зробити. Нічого. Мульч за­надто далеко, щоб допомогти, і навряд чи хтось із цивільних спробував би залізти на величезний мік­сер, навіть якби знав, що вона може загинути між цими гребками.

Леза наближалися. Холлі підвела очі до згенерованого комп’ютером неба. Добре було б померти на поверхні. Відчути тепло сонця на щоці. Як би це було гарно!

І тут ротор зупинився. Холлі обдало землею і ка­мінням зі шлунку міксера. Кілька камінців подря­пали її, але пошкодження були несерйозні.

Вона стерла з обличчя пил і підняла голову. У ву­хах досі дзвеніло від гуркоту машини, а на очі від пилу навернулися сльози.

На неї із кабінки дивився Дуда. Обличчя у нього було блідим, але сердитим.

— Дайте мені спокій! — крикнув він.

Пошкоджені барабанні перетинки Холлі ледь ро­зібрали слова.

— Просто дайте мені спокій!

І він скотився по драбині і зник. Може, побіг до свого барлогу.

Холлі притулилася до гребка, дозволивши собі трошки перепочити. На подряпинах спалахнули крихітні магічні іскорки, зціляючи шкіру. Магія діс­талася і до вух: їх заклало, вони заворушилися і мало не скрутилися в трубочку. Через кілька секунд Холлі знову була в чудовому стані.

Потрібно звідси вибиратися. І шлях був лише один. Через ротор. Повз леза. Холлі обережно торк­нулася одного пальцем. На маленькій ранці з’явилася краплинка крові, яку одразу ж усмоктали блакитні магічні іскорки. Якщо вона послизнеться, ці леза роз­ріжуть її на стрічки, і ніякої магії не вистачить, аби зібрати її докупи. Але це був єдиний вихід, інакше до­ведеться тут сидіти, доки не приїдуть загони ЛЕП. Якби вона лишалася офіцером ЛЕП, то й тоді це спричинило б багато клопоту, а тепер, коли вона на вільних хлібах, її і у в’язницю можуть кинути на кіль­ка місяців, доки суд не вирішить, що з нею робити.

Холлі просунула пальці повз леза, вхопилася за ґра­ти ротора. Це як по драбині лізти. По гострій, смер­тельно небезпечній драбині. Вона поставила ногу на нижню поперечку і підтягнулася. Ротор загарчав і прокрутився сантиметрів на п’ятнадцять. Холлі вче­пилася в металевий стрижень, бо триматися було безпечніше, ніж відпустити. За два сантиметри від неї затремтіли леза. Потрібно рухатися повільно і плав­но. Не можна дозволити жодного хибного руху.

Холлі піднімалася ротором, обережно переступа­ючи з поперечки на поперечку. Двічі зачепилася пальцями за леза, але рани були несерйозні і швидко загоїлися. Минула ціла вічність повної концентрації, і Холлі піднялася на капот. Він був брудний і гаря­чий, але принаймні не такий гострий, як язик кен­тавра.

— Він побіг туди, — пролунав голос знизу.

Холлі подивилася на землю і побачила похмуро­го гнома у формі міської служби. Він показував на північ.

— Він туди побіг, — повторив гном. — Піксі, що викинув мене з мого міксера.

Холлі так і витріщилася на огрядного працівника.

— Такий малий піксі викинув тебе?

Гном почервонів.

— Я і сам хотів злізти, але він підставив ногу. — Раптом він забув про зніяковілість: — Гей, а чи ви не та Поллі? Поллі Чорт? Так. ЛЕПівська героїня.

Холлі спустилася по драбині.

— Поллі Чорт. Так, це я.

Вона зістрибнула на землю, під черевиками за­хрустіла асфальтова крихта.

— Мульче, — сказала вона. — Дуда іде до тебе. Будь обережним. Він набагато небезпечніший, ніж ми уявляли.

Небезпечний? Може і так, а може й ні. Він же не вбив її, хоча й міг це зробити. Здається, у піксі рука не підніметься здійснити вбивство.

Витребеньки Дуди на міксері зчинили чималий переполох. До Плази квапилася транспортна полі­ція, яку всі називали «колесами», а громадяни ква­пилися забратися подалі від Плази. Холлі нарахува­ла щонайменше шість ЛЕПівських магна-байків і два крейсери. Один із офіцерів зіскочив із байка і вхо­пив її за плече. Холлі швидко опустила голову.