За дверима вони побачили нескінченні ряди сталевих депозитних сейфів усіх форм і розмірів. Кожна коробка-сейф мала єдиний прямокутний отвір для ключа, навколо якого сяяло оптично-волоконне світло. Саме зараз усі вогники світилися червоним.
Бертольт витяг із кишені ключ; той тоненьким сталевим тросиком кріпився до його паска.
— Звісно, форма ключа — не єдина важлива деталь,— сказав він, уставляючи ключа в отвір.— У замки також убудований мікрочіп.
Батлер дістав із гаманця схожого ключа.
— Ми готові?
— Як вам завгодно, містере.
Батлер провів пальцями по кількох сейфах, доки не знайшов коробку з номером сімсот. Уставив ключ в отвір.
— Готово.
— Добре. За моїм сигналом. Три, два, один. Повертайте.
Обидва чоловіка водночас повернули ключі. Така процедура не дозволяла злодію відімкнути сейф одним ключем. Якщо два ключа не повернути водночас, коробка не відкриється.
Світло навколо обох ключів змінилося з червоного на зелений. Двері Батлерового сейфа відкрилися.
— Дякую, Бертольте,— сказав Батлер і потягнувся до сейфа.
— Нема за що, містере,— відповів Бертольт, мало не вклоняючись. — Я стоятиму зовні. Навіть незважаючи на камери, за правилами я маю перевіряти вас кожні три хвилини. Тож побачимося через сто вісімдесят секунд.
Щойно чиновник зник, Артеміс кинув на охоронця насмішкуватий погляд.
— Альфонсе? — сказав він, майже не розтуляючи губ,— Не пригадую, щоб погоджувався на таке ім’я для мого персонажа.
Батлер натиснув кнопку на хронометрі.
— Я імпровізував, Артемісе. Подумав, що в подібній ситуації це доречно. Якщо дозволите зауважити, з вас вийшов дуже переконливий нахабний підліток.
— Дякую, старий друже. Я старався.
Батлер витяг із сейфа план будинку і розгорнув його. Перед ним опинилося креслення майже два на два метри. Він підняв його у витягнутих руках і роздивився схеми, накреслені на папері.
Артеміс глянув на камеру під стелею.
— Підніми руки іще на п’ять сантиметрів і зроби крок ліворуч.
Батлер так і зробив, приховавши рухи за покашлюванням і тремтінням пергаменту.
— Добре. Ідеально. Так і лишайся.
Коли під час свого останнього візиту Батлер орендував сейф, він декілька разів сфотографував кімнату камерою, вбудованою в ґудзик. Артеміс скористався цими світлинами, щоб зробити цифрову реконструкцію кімнати. За розрахунками, місце, де саме зараз стояв Батлер — квадрат десять на десять метрів,— можна було чудово використовувати як прикриття. Тут усі його рухи були приховані планом. Зараз охоронець бачив лише його кросівки.
Артеміс сперся спиною на стіну сейфів між двома сталевими стелажами. Обхопив руками стовпчики, підтягнувся, ноги вислизнули із завеликих кросівок. Хлопець обережно сковзнув на полицю.
— Не підводь голову,— порадив Батлер.
Артеміс порився в рюкзаку і знайшов відеокуб. Хоча на цьому мініатюрному комп’ютері дійсно можна було гратися в ігри, головною його функцією була рентген-панель. Рентген-панелі не дуже часто використовувалися у вищих ешелонах кримінального світу, і Артеміс дуже легко замаскував її під тінейджерську забавку.
Хлопець активував рентген, провів ним по дверцятах депозитних сейфів поруч із Батлером. Охоронець орендував сейф через два дні після «Крейн і Спарроу». Логічно було припустити, що два сейфи розташовуватимуться поруч, якщо «Крейн і Спарроу» не попросять особистого. В такому разі вони повернулися б до креслярської дошки. Артеміс уважав, що перша спроба викрадення «Ельфійки-злодійки» має сорок відсотків шансів на успіх. Не ідеальні умови, але вибору не було — вони мусили спробувати. Принаймні більше дізнаються про систему охорони банку.
Маленький монітор ігрового кубу показав, що перший сейф був напханий валютою.
— Не те,— сказав Артеміс.— Лише готівка.
Батлер звів брови:
— Знаєте, як там кажуть? Забагато готівки не буває.
Артеміс уже перейшов до наступного сейфа.
— Не сьогодні, старий друже. Але ми можемо подовжити оренду нашого сейфа, на випадок якщо нам захочеться повернутися.
У наступному сейфі були офіційні документи, перев’язані стрічками. В тому, що за ним, на таці лежала ціла гора діамантів. Із четвертим нарешті пощастило. Всередині лежав довгий тубус зі скрученим полотном.
— Гадаю, це нарешті саме те, що нам потрібно, Батлере.
— Радітимемо, коли повісимо на стіні в маєтку Фаулів. Покваптеся, Артемісе, у мене вже руки починають боліти.