Кобой надула губки, немов дитина, яка завинила.
— Боюся, через мене твої друзі-люди вскочили в халепу. Саме зараз вони крадуть пакуночок із «Міжнародного банку» в Мюнхені. Такий собі невеличкий подаруночок від мене. Якщо юний Фаул такий розумний, яким усі його вважають, пакунка він не відкриє, аж допоки не дістанеться свого номера в готелі «Кронскі». Там він перевірить, чи немає ще яких пасток. І тут спрацює біобомба, і «бай-бай, надокучливі люди». Можеш лишатися тут, щоб потім усе пояснити. Гадаю, за кілька годин зможеш виправдатися перед трибуналом. Або можеш урятувати друзів.
У Холлі голова пішла обертом. Командир, Артеміс, Батлер. Усі от-от загинуть. Як вона може врятувати всіх? Виходу немає.
— Я полюватиму на тебе, Кобой. Де б ти не була, ніде на цій планеті ти не будеш у безпеці.
— Скільки отрути! А якщо я дам тобі підказку? Маленький шанс виграти?
Рут стояв навколішках, із куточка рота точилася кров. Блакитні іскорки зникли — його магія скінчилася.
— Це пастка,— видихнув він, морщачись від кожного складу.— Не дозволь надурити себе ще раз.
— Тридцять,— сказала Кобой.— Двадцять дев’ять.
Шолом раптом став затісний.
— Гаразд, гаразд, Кобой. Кажи швидко. Як можна врятувати командира?
Опал театрально повільно набрала повітря.
— На приладі. Там така мила плямочка. Два сантиметри діаметром. Червона точка під екраном. Якщо вдарити туди з боку спускового механізму, можна перевантажити систему. Якщо схибиш хоч на волосинку, вибухне гель. Шанс дуже малий, але й він більше, ніж той, що ти мені лишила, Холлі Шорт.
Холлі стиснула зуби.
— Ти брешеш. Навіщо тобі давати мені шанс?
— Не стріляй,— напрочуд спокійно сказав Рут.— Просто іди звідси. Врятуй Артеміса. Це останній мій наказ тобі, капітане. Навіть не думай його ігнорувати.
Але Холлі немов опинилася під товщею води. Усе навколо уповільнилося і наче розтеклося.
— Я не маю вибору, Джуліусе.
Рут спохмурнів.
— Не називай мене Джуліусом! Ти завжди так робиш, коли хочеш зробити по-своєму. Врятуй, Артеміса, Холлі. Врятуй його!
Холлі примружила одне око, прицілилася. Лазерний приціл був не таким точним. Вона і без нього впорається.
— Артеміса я врятую потім,— сказала вона.
Після зробила глибокий вдих, затримала повітря і натиснула на курок.
Холлі влучила в червону пляму. Вона точно це знала. Заряд розподілився по приладу, на металевій поверхні немов вогонь спалахнув.
— Я влучила,— крикнула вона зображенню Опал.— Я влучила в червону точку.
Кобой знизала плечима.
— Не знаю. Мабуть, таки на соту долю міліметра схибила. Не пощастило. Я була щирою.
— Ні! — скрикнула Холлі.
Спусковий механізм на Рутових грудях зацокав скоріше, замерехтіли цифри. Лишилося кілька секунд.
Командир підвівся, підняв візор шолома. Очі в нього були спокійними і безстрашними. Він з ніжністю посміхнувся Холлі. І в тій посмішці не було ніякого звинувачення. У нього навіть щоки не почервоніли.
— Будь щасливою,— сказав він, і в центрі грудей у нього спалахнуло помаранчеве полум’я.
Вибух усмоктав повітря із тунелю, вимагаючи кисню. Різнокольорові пасма вогню зметнулися вгору, немов пір’я птахів під час бійки. Ударною хвилею Холлі відкинуло до стіни. В костюмі полопалися волокна, перевантажені високою температурою і тиском. Циліндрична камера на шоломі вискочила зі свого пазу і покотилася до Е37.
Холлі теж потягнуло в тунель, кидаючи в різні боки, немов гілочку на вітрі. Щойно пролунав вибух, у навушниках автоматично відчинилися захисні глушники звуків. Командир зник у полум’яній кулі. Його більш нема, жодних сумнів. Навіть магія йому б не допомогла. Буває таке, чого не можна виправити.
Усе розташоване біля входу в тунель, у тому числі Рут і Скален, перетворилося на хмару шрапнелі й пилу, маленькі часточки рикошетили від стін тунелю. Хмара посунулася в бік найменшого опору, тобто, слідом за Холлі. Вона ледь устигла активувати крила і піднятися на кілька метрів, як шрапнель пробила діру в стіні під нею.
Холлі зазирнула у величезний тунель. Шолом сповнився звуками її власного дихання. Командир загинув. Повірити не можна. Отак просто, через примху мстивої піксі. Чи була та точка на приладі? Чи вона дійсно схибила? Може, вона ніколи і не дізнається. Але спостерігачі ЛЕП подумають, що то вона пристрелила свого командира.
Холлі подивилася вниз. Під нею до земної кори опускалося те, що лишилося після вибуху. Уламки наближалися до вируючої магми, спалахували від жару. Усе, що лишилося від Джуліуса Рута, було кремовано. На якусь мить мікроскопічні часточки спалахнули золотом і бронзою, немов зорі, що падають на землю.