Холлі повисіла так кілька хвилин, намагаючись усвідомити, що сталося. Не змогла. Надто жахливо. Тож вона заморозила біль і провину, лишивши їх на потім. Зараз вона мала виконати наказ. І вона його виконає, навіть якщо це буде останнім, що вона зробить, бо це останній наказ Джуліуса Рута.
Холлі збільшила потужність крил і полетіла вгору. Потрібно врятувати Людей Бруду.
ГЛАВА 4: ЛЕДЬ УРЯТУВАЛИСЬ
Мюнхен
ПРОТЯГОМ робочого дня Мюнхен схожий на будь-яке інше велике місто у світі: дуже людно. Незважаючи на метро — зручну і швидку транспортну систему — більшість населення надає перевагу відокремленості й комфорту власних автомобілів, і саме тому Артеміс з Батлером дорогою від «Міжнародного банку» до готелю «Кронскі» опинилися в заторі. Затримки Артемісу не подобалися. Але сьогодні він був занадто зайнятий своєю останньою здобиччю, «Ельфійкою-злодійкою», яка терпляче чекала у плексигласовому тубусі. У Артеміса аж руки свербіли відкрити, але попередні власники, «Крейн і Спарроу», могли поставити в контейнер додаткові пастки. Якщо видимої западні немає, це ще не означає, що немає і невидимої. Цілком імовірно, що коли розкрити вакуумне пакування полотна, вивільниться ерозійний газ, що вступить у реакцію з киснем і спалить картину.
Щоб дістатися готелю, вони витратили дві години, хоча зазвичай дорога забирає найбільше двадцять хвилин. Артеміс переодягнувся в темний хлопковий костюм і зателефонував у маєток Фаулів зі свого мобільного. Але до того підключив телефон до ноутбука, щоб записати розмову. Після третього гудка слухавку взяла Анджеліна Фаул.
— Арті,— сказала мама, зводячи дух. Мабуть, щось робила. Анджеліна Фаул не вважала, що життя має бути легким, тож, може, саме зараз і відпрацьовувала рухи тай-бо.
— Як ти, мамо?
Анджеліна на іншому кінці зітхнула.
— Усе добре, Арті, а в тебе такий голос, немов ти інтерв’ю даєш. Ти завжди такий офіційний. Чому б тобі не назвати мене матусею або навіть Анджелі- ною? Хіба це так важко?
— Не знаю, мамо. «Матуся» звучить якось по- дитячому. А мені вже чотирнадцять, пам’ятаєш?
Анджеліна розсміялася.
— Як я можу забути? Небагато підлітків просять подарувати на день народження квиток на симпозіум генетиків.
Артеміс покосився на плексигласовий тубус.
— А як там батько?
— Чудово,— видихнула Анджеліна. — Сама дивуюся, у якій він гарній формі. Протез йому зробили дуже добрий, та і вигляд тато має винятковий. Ніколи не скаржиться. І мені здається, що до життя він ставиться набагато краще, відколи втратив ногу. Про нього піклується відмінний терапевт. Він каже, що душевний стан значно важливіший, ніж фізичний. Власне, сьогодні ввечері ми їдемо до приватного спа-салону у Вестміті. Там просто неймовірні процедури з водоростями, які мають дивовижно вплинути на батькові м’язи.
Артеміс Фаул Старший утратив ногу, коли його викрала російська мафія. На щастя, Артемісові з допомогою Батлера вдалося його врятувати. То був рік, повний подій. Після свого повернення Артеміс Старший намагався дотримуватися своєї обіцянки розпочати нове життя і виправитися. Він очікував, що і Артеміс Молодший за ним піде, але позбутися кримінальних нахилів хлопцеві було напрочуд важко. Хоча інколи, коли він дивився на батька й маму разом, думка про те, щоб бути нормальним сином люблячих батьків, уже не здавалася такою неймовірною.
— Він робить свої фізіотерапевтичні вправи двічі на день?
Анджеліна знову розсміялася, і Артемісу раптом захотілося опинитися вдома.
— Так, дідусю! Я стежу. Твій татко каже, що за дванадцять місяців зможе пробігти марафон.
— Добре. Радий чути. Іноді мені здається, що ви б двоє тільки і блукали б будинком, узявшись за руки, якби я вас не перевіряв.
Мама зітхнула.
— Я непокоюся про тебе, Арті. Люди у твоєму віці не мають бути такими... відповідальними. Не хвилюйся про нас, хвилюйся про школу і друзів. Думай про те, що тобі дуже хотілося б зробити. Скористайся своїм чудовим мозком так, щоб зробити щасливим себе та інших людей. Забудь про родинні справи. Тепер нашою найголовнішою справою є життя.
Мама знову зітхнула. Артемісу не подобалося, що вона непокоїться уже через те, що з ним поговорила.
— Коли повернешся, Арті?
— Екскурсія через три дні закінчується.
— Я хотіла спитати, коли ти зовсім повернешся? Знаю, що навчання в Сент-Бартлебі — сімейна традиція, та ми б хотіли бачити тебе вдома, поруч із нами. Директор Гіней зрозуміє. Поряд із нами немало гарних шкіл.