Останнє, що він відчув перед тим, як поринути в темряву,— биття Артемісового серця крізь піджак. Отже, живий. Вони обидва вціліли. Та чи надовго? Якщо вбивця зрозуміє, що його спроба не вдалася, він може спробувати ще раз.
Удар Артеміса був м’якішим завдяки Батлерові та матрацу. Без них він би точно загинув. Утім, м’язи охоронця були такими міцними, що хлопець зламав два ребра. Його підкинуло в повітря на добрий метр, і лише тоді він упав на непритомного охоронця.
Артеміс лежав обличчям до неба. Дихати було важко і боляче, зламані кістки випирали, немов суглоби. Шосте і сьоме ребро, припустив хлопець.
Угорі у вікні їхнього номера спалахнуло нестримне яскраво-блакитне світло. Воно на долю секунди освітило небо, темне зі світлими плямами хмар, що, мов хробаки, тяглися до обрію. Ніхто не звернув особливої уваги; світло дуже легко було прийняти за спалах великого фотоапарата. Але Артеміс знав, що це таке.
«Біобомба,— подумав він.— Звідки мені це відомо?»
Батлер, мабуть, утратив свідомість, бо він не рухався, тож наступну спробу вбивства доведеться відвернути Артемісу. Він спробував сісти, але біль у грудях був такий сильний, що на секунду в очах потемніло. Коли він отямився, то весь укрився потом. Артеміс побачив, що тікати пізно. Убивця вже тут, зіщулився на стіні, немов кіт.
Дуже дивна істота. Не більша за дитину, але пропорції дорослої людини. Жінка з приємними гострими рисами обличчя, коротко підстриженим каштановим волоссям і великими карими очима, але це не означало, що вона над ними змилостивиться. Батлер якось казав, що вісім із десяти найкращих снайперів у світі — жінки. На цій був дивний костюм, що міняв колір, прилаштовуючись до того, що було поряд. Великі очі були червоні від сліз.
«У неї гострі вуха,— подумав Артеміс.— Чи то я в шоковому стані, чи то вона не людина».
А тоді він зробив помилку і поворухнувся, одне зламане ребро прорвало шкіру. Сорочка почервоніла від крові, і Артеміс відмовився від битви за свідомість.
Майже дев’яносто хвилин знадобилося Холлі, щоб дістатися Німеччини. Якби це була звичайна операція, вона летіла б щонайменше вдвічі довше, але Холлі вирішила порушити правила ЛЕП. Чом би й ні? Хіба ж може стати іще гірше? ЛЕП і так уже вважали, що вона вбила командира, зв’язок був заблокований, тож пояснити, що саме відбулося, вона не могла. Холлі навіть не сумнівалася, що тепер її вважають ворогом, і група захвату уже взяла слід. Не кажучи вже про те, що Опал Кобой теж може за нею стежити. Тож гаяти часу не можна.
Відколи викрили банду гоблінів, які провозили контрабанду зі світу людей через покинуті шахти, біля кожного порту на поверхні виставили охорону. В Парижі чергував сонний гном, якому лишилося п’ять років до пенсії. Від полуденної дрімоти його розбудило термінове повідомлення з Поліцейської Плази. До нього наближався втікач із Рекону. Затримати для допиту. Поводитися обережно.
Ніхто навіть не очікував, що гном на це спроможний. Холлі Шорт була в чудовій фізичній формі і колись навіть вижила після сутички з тролем. Гном-охоронець не пам’ятав, коли він востаннє робив зарядку. Але він хоробро охороняв вихід з терміналу, доки Холлі не пронеслася повз нього на поверхню.
Щойно вона опинилася в повітрі, розстебнула клапан на рукаві та ввела дані в комп’ютер. Той швидко знайшов готель «Кронскі» і запропонував три варіанти маршруту. Холлі вибрала найкоротший, незважаючи на те що довелося б пролетіти над великими людськими населеними пунктами. Порушено іще кілька ЛЕПівських правил. Але зараз їй було байдуже. Кар’єру уже не врятувати, та й значення це вже не мало. Холлі ніколи не була кар’єристкою. Її не викинули з ЛЕП лише завдяки командирові. Він побачив у ній потенціал, а тепер його нема.
Унизу проносилася земля. Крізь фільтри шолома долинали європейські запахи. Море, гаряча земля, виноградники, чистий сніг. Сьогодні звичної ейфорії вона не відчувала. Почувалася самотньою. Командир у якомусь сенсі був її родиною. А тепер його не стало. Може, через те, що вона схибила. Чи то вона вбила Джуліуса? Про це було жахливо думати, і жахливо було б забути.
Холлі підняла візор і витерла сльози. Артеміса Фаула потрібно врятувати. І заради командира, і заради його самого. Холлі опустила візор, відштовхнулася ногами і переключила двигун на найбільшу потужність. Час перевірити, на що здатні нові крила Фоулі.
Трохи менше, ніж за годину, Холлі вже летіла над Мюнхеном. Вона опустилася на тридцять метрів, увімкнула радар на шоломі. Ото була б ганьба, якби вона долетіла аж сюди, і її збив літак. На екрані візора з’явилася червона цяточка готелю «Кронскі».