Холлі мало не закричала.
— Усе це просто помста дитини-піксі!
Побачивши реакцію Холлі, Опал одразу ж повеселішала.
— Ні, я більше не піксі.— І Кобой повільно зняла з голови пов’язку. Під нею були два круглих людських вуха.— Тепер я одна з Людей Бруду. Хочу бути на боці переможців. А мій новий татко володіє проектувальною компанією. І ця компанія бере зразки.
— Які зразки? — вигукнула Холлі.— Яка компанія?
Опал покивала пальчиком.
— Е, ні, годі пояснень. Хочу, аби ти померла спустошеною і безсилою.— На мить обличчя піксі стало серйозним, і Холлі побачила ненависть у її великих очах.— Ти забрала у мене рік життя, Шорт. Рік чудового життя. Мій час занадто важливий, аби його гаяти, особливо на таку жалюгідну організацію, як ЛЕП. Дуже скоро мені не доведеться відповідати ні на чиї запитання.
Опал підняла руку, щоб її можна було побачити на моніторі,— вона тримала невеличкий пульт. Натиснула червону кнопку. А, як усім відомо, червона кнопка означає лише одне. Холлі мала мілісекунду, щоб придумати план. Монітор засичав, зелені вогники на панелі бомби змінилися червоними. Сигнал отримано. Зараз вибухне.
Холлі підстрибнула і надягла на сферичну бомбу свій шолом. Навалилася усім тілом, немов намагалася занурити у воду м’ячик. Шолом було зроблено з твердого полімеру, який витримував навіть спалахи солініуму. Решта костюма була з іншого матеріалу і від бомби не захистила би, та може, шолома вистачить.
Бомба вибухнула, закрутивши шолома в повітрі. Знизу спалахнуло блакитне світло, розсіялося по даху. Мурахи і павуки підстрибнули разочок, і їхні серця завмерли. Серце Холлі закалатало, пручаючись від смертельного солініуму. Вона трималася
скільки могла, але її збила ударна хвиля. Шолом вирвався з рук, пагубне світло опинилося на волі.
Холлі ввімкнула крила і піднялася в небо. Блакитне світло летіло за нею, немов хвиля смерті. Вони летіли наввипередки. Чи зможе вона перемогти час і відстань і випередити біобомбу?
Холлі відчула, як мимоволі розтуляються губи. Перевантаження зривало шкіру зі щік. Вона розраховувала на те, що активним агентом біобомби було світло, отже, сфокусувати його можна було лише в певному діаметрі. Кобой не стала би привертати увагу до свого приладу, знищуючи цілий квартал міста. Її ціллю була лише Холлі.
Світ торкнувся пальців на її ногах. Жахливе відчуття порожнечі замість ноги, але магія швидко з ним упоралася. Холлі випросталася, закинула голову назад і схрестила руки на грудях, благаючи, аби механічні крила винесли її в безпечне місце.
Раптом світло зникло, лишивши по собі з десяток дивних спалахів. Холлі випередила смертельне світло, відбулася лише легкими пошкодженнями. Нога ще була слабкою, але це скоро мине. Пізніше про це хвилюватиметься. Тепер потрібно повернутися до ельфів і якось попередити їх про плани Опал.
Холлі глянула вниз на дах. Не лишилося нічого, що б указувало на її присутність, крім уламків шолома. Власне, неживі предмети не можуть постраждати від біобомби, але внутрішній шар шолома так інтенсивно відбивав світло, що перегрівся. А якщо немає шолома, не можна отримати біометричну інформацію про Холлі. Отже, ані ЛЕП, ані Опал Кобой не могли стежити за її пульсом чи частотою дихання. Офіційно вона була мертвою. А бути мертвою означає отримати шанси.
Холлі щось помітила. Далеко внизу, серед службових споруд купою лежало кілька людей. Гострі очі Холлі роздивилися, що то зірвався дах. І на залишках черепиці лежало двоє. Один просто велетень. Інший майже такого ж зросту, що і вона. Хлопець. Артеміс і Батлер. Як вони вижили?
Холлі відштовхнулася ногами і пірнула прямо до уламків. Захист вона не вмикала, берегла магію. Схоже, знадобиться кожна цілюща іскорка, тож доведеться покластися на швидкість і маскувальні властивості костюма.
За кілька метрів були інші люди, які пробиралися через завали. Вони були скоріше зацікавленими, ніж сердитими. Але все одно потрібно віднести Артеміса подалі, якщо він живий. Опал може повсюди мати шпигунів і розробити інший план, якщо зрозуміє, що цей не спрацював. І навряд чи вони знову переможуть смерть.
Холлі приземлилася на краєчку розтрощеного даху і зазирнула вниз. Так, Артеміс і Батлер. Обидва дихають. Артеміс навіть притомний, хоча і відчуває біль. Раптом на білій сорочці у нього з’явилася пляма крові, очі у хлопця закотилися, він почав утрачати свідомість. У нього шок. Схоже, одне ребро прорвало шкіру. Інше могло проткнути легеню. Хлопець Бруду потребує зцілення. Негайно.
— Зцілися,— сказала вона, й іскорки ельфійської магії побігли по її руках до ран Артеміса.