Сул кивнув.
— Протестуй, хоча мені здається, нічого не знайдеш. Шорт не витримала тиску відповідальності, от і все. Завжди була занадто тендітною. Минулого разу ми її мало не прищулили, але цього разу вона не викрутиться.
Фоулі розумів, що він має прикусити язика, але дуже хотілося захистити друга.
— Зручно, чи не так? Спочатку ми втрачаємо звук, тож не знаємо, що вони там говорили. Тоді бачимо щось таке, що можна трактувати по-різному, а тепер іще мусимо повірити, що на чесного офіцера щось накотило, і вона пристрелила свого командира, ельфа, що був їй як батько.
— Так, розумію, до чого ти ведеш, Фоулі,— гмикнув Сул.— Добре. Дуже приємно знати, що ти щось там собі розмірковуєш. Але пропоную виконувати свої обов’язки, гаразд? Ти будуєш прилади, я ними користуюся. От скажімо, що це за новий «Нейтрино» у наших бойових офіцерів?
— А що з ним? — з підозрою запитав Фоулі.
— Він же персональний для кожного офіцера, правильно? Більше ніхто з нього стріляти не може. І кожен постріл реєструється, так?
— Саме так,— зізнався Фоулі, прекрасно розуміючи, до чого веде Сул.
Гном розмахував тростинкою, як диригент паличкою.
— Отже, все, що нам потрібно зробити,— це перевірити інформацію стосовно капітана Шорт, щоб дізнатися, чи стріляла вона в той час, який зазначено на відео. Якщо стріляла, то запису можна довіряти, і Холлі Шорт справді застрелила свого командира, байдуже, чуємо ми її чи ні.
Фоулі вишкірив свої конячі зуби. Звісно, у цьому є сенс. Він іще півгодини тому про це подумав і знав, що покаже перевірка. Він відкрив записи щодо зброї Холлі, знайшов потрібне місце.
— Зброя зареєстрована о дев’ятій сорок за ельфійським часом. Шість пострілів о дев’ятій п’ятдесят шість і ще один другого рівня о дев’ятій п’ятдесят вісім.
Сул із тріумфом ударив тростинкою по долоні.
— Один постріл другого рівня о дев’ятій п’ятдесят вісім. Точно. Що б там не сталося в шахті, Шорт вистрілила в командира.
Фоулі аж підстрибнув на своєму кріслі.
— Але постріл другого рівня не міг стати причиною такого потужного вибуху. Там же навіть тунель завалило.
— Саме тому Шорт іще не заарештована,— сказав Сул.— Щоб розчистити тунель, знадобиться кілька тижнів. Я уже вислав групу захвату через Е1 до Тари. До Парижа вони полетять над землею і звідти візьмуть слід.
— А що до самого вибуху?
Сул поморщився, немов питання Фоулі було ложкою дьогтю в бочці меду.
— О, я переконаний, що йому знайдеться пояснення, кентавре. Займистий газ, або несправність, або просто не пощастило. Розберемося. А тепер моє найголовніше завдання, і твоє,— повернути капітана Шорт і притягти до суду. Підтримуй зв’язок із групою захвату. Тримай у курсі змін маршруту Шорт.
Фоулі без ентузіазму кивнув. Холлі досі була в шоломі. А шолом ЛЕП може засвідчити її особистість і надіслати діагностичну інформацію до комп’ютера Фоулі. Ані звуку, ані зображення не було, проте вони мали достатньо інформації, щоб відстежити Холлі, де б вона не була на землі чи під нею. Саме зараз вона перебувала в Німеччині. Серцебиття було дещо прискореним, але в цілому вона була в порядку.
«Чому ти втекла, Холлі? — подумки запитав Фоулі відсутню подругу.— Якщо ти не винна, чому втекла?»
—- Скажи мені, де зараз капітан Шорт,— наказав Сул.
Кентавр вивів інформацію із шолома Холлі на плазмовий екран.
— Вона досі в Німеччині. В Мюнхені, якщо точніше. Зараз не рухається. Може, вирішить повертатися додому.
Сул нахмурився.
— Сумніваюся, кентавре. Вона гнила. Наскрізь.
Фоулі зчепив зуби. Правила поведінки дозволяли звертатися до іншої істоти такими словами, як «ельф», «кентавр», «гном», лише якщо ви були друзями. А Сул йому не друг. І нікому він не друг.
— Точно цього сказати не можна,— кинув Фоулі крізь зуби.
Сул нахилився до плазмового екрана. Його обличчя розпливлося в посмішці.
— Власне, кентавр, тут ти помиляєшся. Можна сказати, що капітан Шорт додому не повернеться. Відзивай групу захвату.
Фоулі глянув на дані шолома Холлі. Жодних ознак життя. Щойно вона була схвильованою, але живою, і раптом її не стало. Ані серцебиття, ані активності мозку, ані температури. Зняти шолом вона не могла, бо через нього мала зв’язок з ЛЕП. Ні, Холлі була мертвою, і смерть її не була природною.
На очі Фоулі навернулися сльози. Тільки не Холлі!
— Відізвати групу захвата? Ви не в собі, Суле? Ми мусимо знайти Холлі. З’ясувати, що сталося.
Слова Фоулі не справили на Сула ніякого враження. Схоже, йому навіть сподобався такий вибух емоцій.