Довелося Батлерові швиденько шукати інше пояснення, а це не так уже й легко, якщо кров зі всього тіла прилинула до голови.
— Так. Він лежав на балконі. Я хотів відпочити на осонні.
Справа із сонцем була неправдоподібною, враховуючи, що зараз розпал зими. І Батлер зрозумів, що розігнати натовп можна лише одним-єдиним способом. Радикально, але має спрацювати.
Він поліз у кишеню і дістав блокнот на спіральці.
— Звісно, я подам у суд на готель за отримані пошкодження. Лише за емоційну травму доведеться сплатити кілька мільйонів євро, не кажучи вже про тілесні ушкодження. Чи можу я розраховувати на вас, добрі люди, як на свідків?
Шеф-кухар зблід. Свідчення проти свого працедавця — перший крок до безробіття.
— Я... не знаю, сер,— пролепотів він.— Я, власне, нічого не бачив.— Він замовк і принюхався.— Ой, у мене тістечка горять! Пропаде десерт!
Кухар перестрибнув купу побитої черепиці та зник у кухні. Решта поквапилася за ватажком, і за кілька секунд Батлер лишився сам. Він посміхнувся, хоча від цього заболіла потилиця. Погроза притягти до суду відлякує свідків не гірше, ніж рушниця.
Велетенський євразієць вибрався із купи уламків. Йому дійсно пощастило, що його не проштрикнув жоден брус. Матрац значно пом’якшив удар, до того ж, дерево виявилося трухлявим і розсипалося на порох.
Батлер зістрибнув на землю, стряхнув з костюма пил. Тепер потрібно знайти Артеміса. Здається, хлопця викрав саме той, хто зчинив замах на його життя. Але навіщо вбивати? Навіщо викрадати? Хіба то якийсь відомий ворог, що скористався ситуацією і вирішив помститися.
Батлер повернувся до номера, де все було саме так, як вони і лишили. Навіть натяку не було, що тут стався вибух. Батлер ретельно оглянув кімнату і не знайшов нічого, дивнішого за мертвих комах і павуків. Цікаво. Таке враження, що блакитний спалах зачепив лише живих істот, лишивши будівлю абсолютно цілою.
«Блакитний спалах»,— тьохнуло в підсвідомості, але свідома частина не звернула на це уваги.
Батлер швидко спакував речі Артеміса і свої, звісно. Зброя і шпигунські штучки залишаться в депозитному сейфі аеропорту. Він покинув готель «Кронскі», не повідомивши про свій від’їзд. Завчасне вибуття викличе підозри, а якщо пощастить, він розплутає цю справу ще до того, як школярі повернуться додому.
Охоронець знайшов на парковці «Хаммер» і поїхав до аеропорту. Якщо Артеміса викрали, викрадачі зв’яжуться з маєтком Фаулів і вимагатимуть викуп. Якщо Артеміс просто вирішив сховатися від небезпеки, він усе одно поїде додому. Отже, що б не сталося, усі дороги ведуть до маєтку Фаулів, тож туди Батлер і вирушив.
Темпл-Бар, Дублін, Ірландія
Артеміс уже отямився, і гору взяла природна цікавість. Він пройшовся по маленькій кімнаті, помацав губчасту поверхню стін.
— Що це за місце? Схованка для шпигунів?
— Саме так,— відповіла Холлі.— Я переховувалася тут кілька місяців тому. Банда гномів мала зустрітися з перекупниками краденого поблизу. Якщо дивитися з вулиці, то цю квартирку можна прийняти за хмарку над будівлею. Ми називаємо її «хам».
— Кам? Від слова «камуфляж»?
— Ні, хам, хамелеон.
— А знаєш, хамелеони, власне, не змінюють колір, щоб пристосуватися до оточуючого середовища. Вони змінюють його в залежності від настрою чи температури.
Холлі подивилася на Темпл-Бар. Під ними старовинними вузенькими вулицями ходили тисячі туристів, музикантів і мешканці району.
— Розкажеш Фоулі. Це він усе називає.
— А-а,— знизав плечима Артеміс.— Фоулі. Він кентавр, чи не так?
— Правильно,— повернулася Холлі до Артеміса.— Ти так спокійно це сказав. Деякі люди дуже хвилюються, коли дізнаються про нас. У декого навіть шок буває.
Артеміс посміхнувся.
— Я не належу до більшості.
Холлі знову відвернулася до Дубліна. Сперечатися вона не збиралася.
— Отже, розкажіть мені, капітане Шорт. Якщо я являю собою загрозу для Народу, чому ви мене зцілили?
Холлі притулилася лобом до прозорої стіни хаму.
— Така вже наша природа,— відповіла вона.— І ти мені потрібен, щоб знайти Опал Кобой. Ми вже робили таке раніше, тож можемо зробити ще раз.
Артеміс підійшов до вікна.
— Спершу ви стираєте мою пам’ять, а тепер я вам потрібен?
— Так, Артемісе. Знущайся скільки хочеш. Ти потрібен могутній ЛЕП.
— Звісно, лишається питання про гонорар.— Артеміс застебнув піджак, прикриваючи пляму від крові.
Холлі обернулася.
— Гонорар? Ти серйозно?
— Після всього, що ельфи для тебе зробили? Ти хоч раз у житті можеш зробити щось добре?