— Ви, ельфи, явно емоційна раса. Люди більш практичні. Ось факти: ви тікаєте від правосуддя, від геніальної вбивці-піксі. Я єдиний, хто може допомогти вам вистежити Опал Кобой. На мою думку, це варте кількох злитків золота.
Холлі нахмурилася.
— Ти маєш рацію, Хлопче Бруду. Але ресурсів у мене немає.
Артеміс великодушно розвів руками.
— Я готовий повірити тобі на слово. Якщо ти гарантуєш мені одну метричну тонну золота з фонду заручників, я придумаю план, як подолати цю Опал Кобой.
Холлі опинилася на самому дні, і вона це знала. Жодних сумнівів, що Артеміс допоможе їй подолати Опал, але якось неправильно було платити тому, хто колись був другом.
— А якщо Кобой переможе?
— Якщо Кобой переможе і вб’є нас обох, можете вважати домовленість анульованою.
— Чудово,— буркнула Холлі.
Вона відійшла від вікна і заходилася перевіряти вміст шафки.
— Знаєш, Артемісе, зараз ти саме такий, яким був, коли ми вперше зустрілися: жадібний Хлопець Бруду, якому начхати на все, крім себе. І таким ти хочеш лишитися до кінця свого життя?
Артеміс навіть оком не змигнув, але за спокійною зовнішністю вирували емоції. Звісно, він ризикував, коли просив гонорар; та не попросити було б нерозумно. Втім, він відчував сором. От вона, нова дурна свідомість! Вона дуже легко активувалась від маминих слів, а тепер іще ця ельфійка. Потрібно вчитися опановувати емоції.
Холлі закінчила із шафою.
— Ну, містере консультанте, із чого почнемо?
Артеміс не вагався.
— Нас лише двоє, росту ми невисокого. Нам потрібне підкріплення. Поки ми тут говоримо, Батлер їде до маєтку Фаулів. Мабуть, уже доїхав.
Артеміс увімкнув мобільний, набрав номер Батлера. Запис повідомив, що абонент перебуває поза зоною досяжності. Другої спроби він робити не став, одразу зателефонував до маєтку Фаулів. На третьому гудку увімкнувся автовідповідач. Батьки вже поїхали до Вестміта.
— Батлере,— сказав Артеміс.— Сподіваюся, з тобою все гаразд. Я в порядку. Слухай уважно, що я тобі скажу, і повір, кожне слово — правда...
І Артеміс коротко виклав усі події, що сталися за день.
— Скоро ми приїдемо до маєтку. Пропоную запастися всім необхідним і перебратися до безпечного будинку...
Холлі похлопала його по плечу.
— Ми маємо іти звідси. Кобой не дурна. Не здивуюся, якщо в неї є запасний план, на випадок, якщо ми виживемо.
Артеміс прикрив телефон рукою.
— Згоден. Саме це я і хочу зробити. Може, ця Кобой уже прямує сюди.
І немов за командою одна із панелей кімнати з легким шипінням зникла. Там стояла Опал Кобой, а з боків — Мерв і Скант Брілл. Близнюки піксі тримали в руках прозорі пластикові пістолети. Дуло пістолета Мервелла легенько поблискувало після пострілу.
— Убивця! — скрикнула Холлі та потяглася за своїм «Нейтрино».
Мерв неквапливо підняв бластера і підніс його майже до її скроні. Холлі завмерла, підняла руки.
— Опал Кобой, я так розумію? — сказав Артеміс, хоча якби Холлі не розказала йому цієї історії, він би легко прийняв жінку перед собою за людську дитину.
Чорне волосся вона заплела в кіску, вбралася в картату спідничку, таку ж саму, яку носять мільйони школярок в усьому світі. Вуха в неї були, звісно, круглими.
— Артемісе Фаул, як приємно знову тебе бачити. Думаю, якби ми зустрілися за інших обставин, ми могли б стати союзниками.
— Обставини змінюються,— зауважив Артеміс.— Може, ми ще станемо союзниками.
Холлі вирішила нагородити хлопця недовірливим поглядом. Можливо, він прикидається зрадником, аби спасти їхню шкуру. Можливо.
Опал захлопала своїми довгими закрученими віями.
— Спокуса велика, але ні. Мені здалося, що в цьому невеличкому світі вистачить місця лише на одну дитину-генія. А оскільки я тепер дитина, тож генієм буду я. Познайомтеся з Беліндою Зіто, дівчинкою з великими планами.
Рука Холлі знову потяглася до зброї, але зупинилася, коли Мерв наставив на неї свій прозорий пістолет.
— Я вас знаю,— сказала Холлі.— Близнюки піксі. Вас по телебаченню показували.
Скант не втримався від посмішки.
— Так, у передачі «Голос». Найкраще шоу сезону. Ми думаємо написати книгу, еге ж, Мерве? Про те, як ми...
— Закінчуємо речення одне одного,— закінчив Мерв, хоча і знав, що добром то не скінчиться.
— Стуліть пельку, імбецили,— гримнула Опал, виблиснувши сердитими очима.— Не опускайте зброю і закрийте рота. Це не ваша справа, а моя. Тож пам’ятайте це, і тоді я не зітру вас на порох.
— Так, звісно, міс Кобой. Ця справа лише ваша.