Нарешті, цей день настав. Мульча везли до Поліцейської Плази на зустріч із Джуліусом Рутом. За ельфійськими законами, Рут мав тридцять хвилин на те, щоб вичавити з Мульча зізнання. Гномові ж лишалося зберігати спокій, і вечеряти він уже буде своїм улюбленим мишачим каррі в гномській забігайлівці.
Мульч покрутив у руках медальйон. Сумнівів щодо того, хто смикає за мотузки, у нього не було. Артемісові якось удалося пробратися до ЛЕПівського комп’ютера і змінити дані. Хлопець Бруду його звільнив.
Один із маралів, сухорлявий ельф із зябрами, голосно всотував повітря шиєю і випускав його через рота.
— Гей, Мульче,— прохрипів він.— А що ти робитимеш, коли апеляцію відхилять? Розплачешся, як мале дівчисько? Або перенесеш стоїчно, як справжній гном?
Мульч посміхнувся, продемонструвавши неймовірну кількість зубів.
— Не хвилюйся за мене, рибо-ельфе. Уже сьогодні я їстиму твоїх родичів.
Як правило, вигляду Мульчевих зубів вистачало, щоб обірвати всі саркастичні коментарі, але маршал не звик, щоб заарештовані огризалися.
— Приготуй свого здоровенного рота, гноме. Нагодую тебе камінцями, коли повернемося до в’язниці.
— Уві сні, рибо-ельфе,— відповів Мульч. Він явно отримував від діалогу задоволення.
Другий офіцер, ельф з крилами, згорнутими, як у кажана, за спиною, гмикнув:
— Дай йому спокій, Вішбі. Хіба не знаєш, з ким ти розмовляєш? Це ж Мульч Діггумс. Найвідоміший злодій у світі.
Мульч посміхнувся, хоча слава не йде на користь, якщо ти злодій.
— У цього хлопця довгий послужний список.
Мульчеву посмішку немов вітром здуло, він зрозумів, що сам от-от стане жертвою глузування.
— Ага, тому він спочатку вкрав кубок Жюля Ріме у людей і спробував продати його перевдягненому агенту ЛЕП.
Вішбі сів, потираючи долоні.
— Та що ти кажеш? Ото мозок! І як він тільки вмістився в такій мацюпусінькій голівці?
Ельф пройшовся по проходу, промовляючи фрази, як справжній актор.
— А тоді він поцупив частину золота Артеміса Фаула і заліг у Лос-Анджелесі. І знаєш, як він сховався?
Мульч застогнав.
— Розкажи,— видихнув Вішбі, зябра у нього не встигали перекачувати повітря.
— Купив собі пентхауз і почав колекціонувати крадених Оскарів.
Вішбі розреготався так, що в нього аж підборіддя заколихалося.
Мульч не витримав. Хіба він має з цим миритись? Він же, можна сказати, вільний гном!
— Знущайтеся, знущайтеся! Здається, ви забагато часу під водою провели. У вас мозок розчавило!
— У нас мозок розчавило? — відповів крилатий ельф.— Та не ми ж провели кілька століть у в’язниці. І наручники не на нас.
І то правда. Кримінальну кар’єру Мульча важко назвати успішною. Ловили його частіше, ніж удавалося втекти. Дуже вже просунутими технологіями володіли ЛЕП, щоб від них утекти. Може, настав час виправитися, доки він ще має непоганий вигляд?
Мульч потрусив наручниками, якими був прикутий до ґрат у відділенні для заарештованих.
— Недовго вже лишилося їх носити.
Вішбі відкрив рота, щоб відповісти, але замовк. На стіні спалахнув червоним плазмовий екран. Червоний — отже, терміново. Важливе повідомлення. Вішбі начепив на голову навушники, відвернув екран від Мульча. Після того як він прослухав повідомлення, усю його легковажність як вітром здуло.
За мить він кинув навушники на консоль.
— Схоже, походиш ти в наручниках трохи довше, ніж думав.
Мульч аж рота роззявив.
— Чому? Що сталося?
Вішбі почухав зябра.
— Не маю я тобі цього говорити, в’язню, але командира Рута вбили.
Якби Мульча кинули в підземну темницю, він був би менш приголомшений.
— Убили? Як?
— Вибух,— сказав Вішбі.— Головний підозрюваний — інший офіцер ЛЕП. Капітан Холлі Шорт. Вона зникла. Можливо, мертва або на поверхні, але ці дані ще не підтверджені.
— Я не здивований,— сказав крилатий ельф.— Жінки занадто темпераментні для роботи в поліції. Вони навіть із такою простою роботою, як транспортування, не впораються.
Мульч був шокований. Мозок у нього немов зірвався з якоря і закрутився в голові. Холлі вбила Джуліуса? Як таке можливе? Такого не може бути, і крапка. То, мабуть, якась помилка. А тепер Холлі зникла, може, померла. Як таке могло статися?