— Ну,— продовжив Вішбі,— доведеться зупинити наше корито і повертатися до Атлантиди. Допит явно відкладається на невизначений термін, доки все не владнається.
Ельф грайливо поплескав Мульча по щоці.
— Не пощастило, гноме. Може, через кілька років ти і виберешся за червону стрічку.
Мульч навіть не відчув поплескування, хоча слова до нього пробилися. Кілька років. Чи зможе він витримати іще кілька років у цій в’язниці? Його душа уже жадала тунелів. Нутрощі вимагали справжнього грубого ґрунту, щоб прочиститись. А ще лишався шанс, що Холлі досі жива і потребує допомоги. Друг. Не лишалося нічого, як утекти.
Джуліус мертвий. Такого не може бути!
Мульч подумки перебрав усі свої гномські таланти, які б допомогли влаштувати втечу. Магію він уже давно утратив, порушивши заповіт ельфійської Книги, але лишилися надзвичайні гномські якості, подаровані еволюцією. Деякі були відомі іншим ельфам, але гноми — раса скритна, вони вірять, що виживуть лише тоді, якщо приховуватимуть свої таланти. Усі добре знали, що гноми риють тунелі, вгризаючись у ґрунт своїми могутніми щелепами, перетравлюючи його і викидаючи з іншого кінця травної системи. Більшість ельфів знали, що гноми можуть пити порами, а якщо деякий час не питимуть, пори перетворяться на мініатюрні присоски. Трохи менше знали, що слина у гномів світиться і твердішає на повітрі. І ніхто не знав, що побічний продукт гномового метеоризму — бактерії, що виробляють метан. Називалися вони метанобревібактер Сміта і допомагали глибоководним драйверам подолати нудоту від декомпресії. Якщо чесно, гноми і самі цього не знали. Знали вони лише те, що якщо випадково опиняться у відкритому морі, то морська хвороба їм не загрожує.
Мульч трохи поміркував і зрозумів, що таки можна об’єднати всі свої таланти і втекти. Але реалізовувати план потрібно негайно, доки вони не опинилися в глибокій атлантичній западині. Якщо транспортер опиниться на глибині, нічого вже не можна буде вдіяти.
Машина розвернулася, описавши широку дугу, і попрямувала туди, звідки з’явилася. Пілот додав газу, щойно вони вийшли за межі ірландських вод. Мульч почав лизати долоні, змочуючи буйне волосся на них слиною.
Вішбі розсміявся.
— Що ти робиш, Діггумсе? Чистиш пір’ячко для своїх приятелів по камері?
Мульчу так хотілося розкрити щелепи і проковтнути цього Вішбі, але на обличчі в нього було спеціальне кільце, яке не дозволяло розкривати рота дуже широко. Довелося захищатися словами.
— Може, я і в’язень, рибо-ельфе, але через десять років я буду вільним. А ти лишишся нещасним придонним хробаком на все життя.
Вішбі сердито почухав шию.
— Ти щойно отримав шість місяців в одиночній камері.
Мульч поплював на пальці, розтер слину по голові, наскільки дозволяли наручники. Відчув, як вона застигає, утворюючи щось на кшталт шолома. Мульч лизав і дихав носом, зберігаючи повітря в нутрощах. Із кожним подихом він вдихав значно більше повітря, ніж міг видихнути.
Маршали навіть не звернули уваги на його дивну поведінку, мабуть, списали на нерви. Швидке дихання і причісування — класичні ознаки нервової напруги. Хто може звинувачувати Мульча? Його ж повертають до в’язниці, яка вважається справжнім жахом.
Мульч лизав і дихав, грудна клітка працювала, мов ковальський міх. Він відчував, як усередині наростає тиск, шукаючи виходу.
«Тримайся,— наказав він сам собі.— Знадобиться кожна бульбашка цього повітря».
Пластина над головою виразно хруснула, і якби світло було тьмяним, зараз воно б яскраво засвітилося. Повітря ставало розрідженим, і зябра Вішбі це відчули, хоча сам він не звернув ніякої уваги. Зябра заколихалися і затріпотіли, намагаючись захопити більше кисню. Мульч утягнув іще більше повітря.
Першим помітив зміни крилатий ельф.
— Гей, рибо-ельфе!
Обличчя у Вішбі так зморщилося, що відразу стало ясно, що це прізвисько йому вже багато років не дає спокою.
— Скільки іще тобі повторювати?
— Гаразд, Вішбі, не настовбурчуй луску. Важко дихати, відчуваєш? Я навіть крила розправити не можу.
Вішбі помацав зябра; ті лопотіли, немов прапор на вітрі.
— Ого! Мої зябра геть збожеволіли. Що відбувається? — натиснув він кнопку зв’язку з пілотом.— Чи все гаразд? Може підключити додаткові насоси?
Йому відповів спокійний і професійний голос, щоправда, з ноткою роздратування.
— Тиск падає у відділенні для в’язнів. Намагаюся усунути витік повітря.
— Витік? — зойкнув Вішбі.— Якщо на цій глибині відбудеться декомпресія, транспортер погнеться, як паперовий стаканчик!