Мульч зробив іще один глибокий вдих.
— Ведіть усіх до кабіни пілота. Виходьте через повітряний шлюз. Негайно.
— Не знаю,— сказав Вішбі.— Нам не можна розв’язувати заарештованого. Він дуже хитрий.
Хитрий заарештований зробив іще один вдих. Цього разу пластина над головою тріснула іще голосніше, немов грім прокотився.
— Гаразд, гаразд. Ідемо.
Мульч протягнув руки.
— Поквапся, рибо-ельфе. Не всі тут мають зябра.
Вішбі провів карткою по магнітній стрічці на Мульчевих наручниках. Замочок відімкнувся. Мульч
вільний... наскільки можна бути вільним у тюремному транспортері з трьома тисячами метрів води над головою. Він підвівся, зробив останній вдих. Вішбі помітив.
— Гей, в’язню! Що це ти таке робиш? — запитав він.— Ти повітря всмоктуєш?
Мульч відригнув.
— Хто, я? Це просто смішно!
Крилатий ельф також щось запідозрив.
— Він точно щось замислив! Дивись, волосся в нього все блищить. Б’юся об заклад, це якесь секретне гномське мистецтво.
Мульч спробував створити скептичний вираз обличчя.
— Що? Всмоктане повітря і блискуче волосся? Недивно, що ми тримаємо це в таємниці.
Вішбі примружив очі. Вони в нього були червоні. А коли маршал заговорив, стало зрозуміло, що йому явно не вистачає кисню, так нерозбірливо він вимовляв слова.
— Ти точно щось замислив. Давай свої руки!
Опинитися знову в наручниках було всупереч плану. Мульч удав, що заслаб.
— Мені важко дихати,— сказав він, притуляючись до стіни.— Сподіваюся, я тут у вас не помру.
Ці слова дещо відвернули увагу від Мульча, і він зміг зробити ще один вдих. Сталева пластина тріснула ще більше, крізь фарбу проступив сріблястий метал. По всьому салону засвітилися червоні вогники небезпеки.
Із колонок пролунав голос пілота.
— Ідіть сюди! — крикнув він, утрачаючи спокій.— Зараз нас зімне.
Вішбі схопив Мульча за грудки.
— Що ти накоїв, гноме?
Мульч опустився на коліна, відкинув задній клапан арештантської роби. Підібрав ноги, готовий до дії.
— Слухай, Вішбі,— сказав він.— Ти дурень, але непоганий хлопець. Тож роби, що сказав пілот, іди до нього в кабіну.
Зябра Вішбі тріпотіли, він почав задихатися від нестатку кисню.
— Ти загинеш, Діггумсе.
— Я вже був мертвим,— підморгнув йому Мульч.
Більше стримуватися він не міг. Травний тракт розтягнувся, немов повітряна кулька в руках фокусника. Гном схрестив руки на грудях, націлився маківкою на тріснуту панель і випустив гази.
Від такого струсу транспортер підкинуло, і Мульч ракетою полетів угору. Він ударився прямо по центру тріщини і пробив панель. Швидкість викинула його в океан, і за мить у середину бідолашного транспортера ринула вода. За секунду задню частину сплющило, як порожню алюмінієву банку. Вішбі з напарником вчасно перебралися до кабіни пілота.
Мульча несло до поверхні. Бульбашки звільненого газу штовхали його зі швидкістю в кілька вузлів. Легені качали повітря, що лишилося в травному тракті, сяючий шолом застиглої слини освітлював шлях.
Звісно, вони кинулися за ним. Вішбі з колегою обидва були амфібіями. Щойно вони позбавилися від залишків задньої частини, маршали відкрили шлюз і кинулися за втікачем. Але в них не було жодного шансу. На Мульчевому боці була сила газу, на їхньому — лише крила та плавці. Усе, що потрібно було для ловлі втікачів, покоїлося на дні океану разом із задньою частиною транспортера, а зброї, яка була в кабіні пілота, вистачило б лише на те, щоб підсмажити краба.
Маршалам Атлантиди лишалося спостерігати, як гном летить на поверхню, глузуючи з них кожною бульбашкою.
Від мобільного телефону Батлера після падіння лишилася купка пластикових уламків і дротинок. Це означало, якщо Артемісові знадобиться термінова допомога, він не додзвониться. Охоронець припаркував «Хаммер» біля першої ж крамниці «Фонетикс» і придбав там трьохдіапазонний телефон для машини. Активував телефон дорогою в аеропорт і набрав номер хлопця. Нічого. Телефон вимкнено. Батлер спробував маєток Фаулів. Удома нікого, повідомлень теж немає.
Батлер глибоко дихав, зберігав спокій і натискав педаль газу. До аеропорту він доїхав менше, ніж за десять хвилин. Він не став витрачати час, повертаючи «Хаммер» на парковку прокатної компанії, лишив його на найближчому вільному місці. Звісно, автомобіль заберуть, а його оштрафують, але зараз не було часу про це хвилюватися.
Найближчий літак до Ірландії був повний, тож Батлер заплатив польському бізнесмену дві тисячі євро за квиток першого класу, і через сорок п’ять хвилин він уже сидів у літаку, що вирушав до дублінського аеропорту. Він набирав номер Артеміса, аж доки не запрацювали двигуни, і ввімкнув телефон, щойно шасі торкнулися землі.