— Хутро! Ах ти, тварино!
— Ні,— заперечила Опал.— Це ти сидиш на тваринах. Як я вже казала, зараз я людина. А саме це люди і роблять, здирають із тварин шкури заради власного комфорту. Чи не так, містере Фауле?
— Деякі здирають,— холодно відповів Артеміс.— Особисто я — ні.
— Ой, Артемісе,— грайливо сказала Опал,— це тебе святим не робить. Наскільки я зрозуміла, ти і сам не проти нажитися на ельфах, як і я.
— Можливо. Я не пам’ятаю.
Опал встала з крісла, підійшла до буфету і зробила собі легкий салат.
— Тобі ж стерли пам’ять! Але тепер ти пригадав? Навіть твоє підсвідоме не може заперечувати те, що відбувається зараз.
Артеміс зосередився. Він щось пригадував. Розпливчаті образи. Нічого чіткого.
— Щось пригадую.
Опал підвела очі від тарілки.
— Невже?
Артеміс відповів їй холодним поглядом.
— Пам’ятаю, як тебе переміг Фоулі. Переконаний, він знову це зробить.
Звісно, хлопець цього не пам’ятав, він просто повторював те, що йому розказала Холлі. Але слова справили бажане враження.
— Огидний кентавр! — зойкнула Опал і кинула тарілку об стіну.— Йому пощастило, а мене зрадив той ідіот Каджон. Але цього разу такого не буде. Цього разу я сама архітектор власної долі. І вашої також.
— І що станеться цього разу? — глузливо запитав Артеміс.— Іще одне контрольоване повстання? Чи, може, механічний динозавр?
Опал зблідла від гніву.
— Чи є край твоєму зухвальству, Хлопче Бруду? Цього разу жодних містечкових повстань. У мене плани грандіозніші. Я приведу людей до Народу. А коли обидві раси зійдуться, розпочнеться війна, і мої усиновлені люди здобудуть перемогу.
— Ти ельф, Кобой,— утрутилася Холлі,— Одна із нас. Круглі вуха нічого не змінюють. Чи не думаєш ти, що люди не помітять, як ти не стаєш вищою?
Опал мало не з ніжністю поплескала Холлі по щоці.
— Моя бідолашна, мій убогий поліцейський офіцере, тобі не здається, що я все обміркувала, поки цілий рік лежала в комі? Не здається, що я про все подбала? Я завжди знала, що рано чи пізно люди нас знайдуть, тож я підготувалася.— Опал нахилилася ближче, розділила волосся і показала семисантиметровий шрам на шкірі голови, майже непомітний через магію.— Круглі вуха — це не єдине, що я отримала після операцій. Мені щось іще вживили в череп.
— Гіпофіз,— здогадався Артеміс.
— Дуже добре, Хлопче Бруду. Дуже маленький штучний людський гіпофіз. ГРЛ — один із семи гормонів, які виробляє гіпофіз.
— ГРЛ? — перепитала Холлі.
— Гормон росту людини,— пояснив Артеміс.
— Саме так. Як можна зрозуміти з назви, ГРЛ відповідає за зростання різних органів і тканин, особливо м’язів і кісток. Через три місяці я вже підросту на сантиметр. Може, я ніколи і не гратиму в баскетбол, але ніхто навіть і не здогадається, що я ельф.
— Ти не ельф,— сумно сказала Холлі.— У тебе завжди було серце людини.
— Думаю, ти хотіла мене образити. Може, я на це і заслуговую, якщо взяти до уваги те, що хочу з вами зробити. Через час усе, що від вас лишиться, можна буде скласти в трофейну комірчину, іще й місце лишиться.
Такого звороту Артеміс іще не чув.
— Трофейна комірчина? Це щось із піратського жаргону?
Опал відсунула потаємну панель на підлозі, відкривши невеличке відділення під нею.
— Ось трофейна комірчина. Цей термін іще вісім тисяч років тому вигадали контрабандисти, що перевозили овочі. Секретне відділення, яке не помітять на митниці. Звісно, сьогодні з усіма сканерами, ультрачервоними камерами і детекторами руху трофейні комірчини не дуже і допомагають.— Опал посміхнулася, немов дитина, що видає вчителеві своїх товаришів.— Хіба ця комірчина буде повністю зроблена зі спеціального сплаву й обладнана внутрішніми проекторами рентгенівських та ультрачервоних променів. Єдиний спосіб знайти трофейну комірчину — сунути туди ногу. Тож навіть якщо ЛЕП зайдуть до мене на борт, вони не знайдуть того, що я переховуватиму. Саме зараз це шоколадні трюфелі. Не можна сказати, що вони нелегальні, але холодильник повний. Розумієте, шоколад — моя пристрасть. Увесь цей час, доки мене не було в цьому світі, я сумувала за двома речами. Одна з них — шоколад. Інша — помста.
Артеміс позіхнув.
— Як цікаво. Потаємне відділення. Ти справжній геній. Як можна не завоювати світ, коли у тебе в трофейній комірчині повно трюфелів?
Опал прибрала чорне волосся хлопця з його лоба.
— Жартуй скільки хочеш, Хлопче Бруду. Слова — єдине, що в тебе лишилося.
Через кілька хвилин Мерв завів транспортер на посадку. На Артеміса і Холлі надягли наручники і звели по висувному трапу. Вони опинилися у величезному тунелі, тьмяно освітленому переважно флуоресцентними стрічками. Більшість світлових панелей були розбиті, а ті, що лишилися, ледь блимали. Ця секція підйомника була колись частиною квітучого мегаполісу, а тепер вражала пустотою і занедбаністю. Усюди понатикали щитів з повідомленням, що ту чи іншу конструкцію буде знесено.