Холлі була в безпеці. Лежала на темному острові серед річки. Груди у неї здіймалися, як ковальський міх, під скорченими пальцями лежав телепод.
— Ага,— сказала Кобой з екрана.— Так передбачувано.
Вона повторювала ці слова знову і знову, аж доки Артеміс не вийшов із води і не знайшов кнопку відключення звуку.
— Вона починає мені не подобатися,— видихнув він. — Вона іще пошкодує про такі дрібниці, як підводний телевізор, бо саме такі речі надають мені сил.
Холлі сіла, озирнулася. Вони лежали на купі сміття. Артеміс здогадався, що відколи Опал поставила на фільтрувальну трубу ґрати, течія викидала все, що відламували тролі, на мілину. Невеличкий острів зі сміття. Були тут і голови роботів, і масні статуї, і залишки тролів. Тролині скальпи із широкою лобовою кісткою і зогнила шкіра.
Принаймні ці тролі їх не з’їдять. Небезпечні тролі їх переслідували і навіть уже заходили в піну біля берегів. Але від суші їх відділяло метрів із шість води десь із п’ятнадцять сантиметрів завглибшки. Поки що вони були в безпеці.
Артеміс відчув, що на поверхню свідомості рвуться спогади. Він от-от усе пригадає, жодних сумнівів.
Він сидів абсолютно нерухомо, чекаючи на цей момент. Перед очима спалахували розрізнені образи: гора золота: зелені лускаті істоти, що кидалися вогняними кулями, Батлер серед льоду. Але образи ви слизали, немов краплі води стікали по склу.
Холлі сіла.
— Щось є?
— Можливо,— відповів Артеміс.— Щось. Я не певен. Усе відбувається так швидко. Мені потрібен час на медитацію.
— Часу в нас немає,— відповіла Холлі, збираючись на верхівку купи сміття. Під ногами захрустіли черепи.— Поглянь.
Артеміс подивився на лівий берег. Один із тролів підхопив велику каменюку і підняв її над головою. Хлопець зіщулився. Якщо ця каменюка влучить у них, обидва отримають серйозні травми. В ліпшому разі.
Троль загарчав, як тенісист-профі, що подає м’яча, і кинув каменюку в річку. Вона мало не влучила в їхній острів і впала на мілину, здійнявши бризки.
— Схибив,— сказала Холлі.
Артеміс спохмурнів.
— Сумніваюся.
Другий троль підхопив камінь, за ним третій. Скоро вже усі самці хапали уламки каміння, частини роботів, палки і все, що потрапляло в руки, і кидали в їхній бік. Жодного такого снаряду не потрапило на мокру парочку на острові сміття.
— Усі схибили,— знизала плечима Холлі.— Геть усі.
У Артеміса кістки ломило від холоду, страху і неймовірного напруження.
— Вони не намагаються в нас улучити,— пояснив він.— Вони будують міст.
Тара, Ірландія, світанок
Ельфійський порт у Тарі був найбільшим у Європі, За рік крізь рамки сканера проходило понад вісім тисяч туристів. Вісімсот п’ятдесят кубічних метрів терміналу ховалися за порослим травою пагорбом посеред ферми Мак-Грані. Не порт, а справжній витвір підземного мистецтва.
Мульч Діггумс, збіглий гном-клептоман, і сам був дивом у підземному світі. Від маєтку Фаулів Батлер узяв курс на північ, і за Мульчевим наказом пригальмував за п’ятсот метрів від замаскованого входу до терміналу. Це дозволило Мульчеві вискочити через задні двері прямо в землю. Він швидко зник під шаром багатого ірландського ґрунту. Найкращого у світі.
План порту був добре відомий Мульчеві. Якось довелося визволяти кузена Норда, коли того заарештувала ЛЕП, звинувативши в промисловому забрудненні. Шар глини доходив прямо до стіни порту, і якщо знати, де шукати, можна було знайти металеву пластину, яка поіржавіла від часу та ірландської вологи. Але цього разу не потрібно було тікати від ЛЕП, якраз навпаки.
Мульч виліз на поверхню посеред голографічного куща, за яким ховався головний вхід до порту. Виліз із тунелю, обтрусив глину ззаду, випустив із травної системи тунельні гази, може, трохи гучніше, ніж звичайно, і зачекав.
Через п’ять хвилин ворота відсунулися і витягтися чотири руки, схопили гнома і затягнули всередину. Мульч не опирався, дозволив, щоб його протягли темним коридором до кімнати допитів. Там його кинули на незручний стілець і лишили наодинці зі своїми думками.
Але думати не було часу. Кожна секунда, яку він проводив тут, виловлюючи комах із бороди, була для Артеміса й Холлі іще однією секундою втечі від тролів.
Гном підвівся зі стільця і стукнув долонями по дзеркалу, що висіло на стіні.
— Чікс Вербіл,— гримнув він.— Я знаю, що ти за мною спостерігаєш. Потрібно поговорити. Про Холлі Шорт.