Гном уставив чіп у гніздо запалювання і, не звертаючи уваги на поради комп’ютера щодо перевірки системи, натиснув на кнопку. Вісім тон ЛЕПівського транспортера рвонули в шахту, розкручуючись, як фігурист на льоду. Земна гравітація підхопила транспортний засіб і потягла до ядра.
Мульч утопив педаль реактивної тяги і завдяки цьому трохи призупинив падіння. До нього заговорило радіо на панелі керування.
— Гей, ви, у транспортері! Краще негайно повертайтеся. Я не жартую! Через двадцять секунд я особисто натисну кнопку самознищення.
Мульч плюнув у колонку, надокучливий голос став майже нечутним. Потім набрав повен рот слини і плюнув на розподільну коробку під радіо. Там щось блиснуло і затріщало. От вам і самознищення.
Керувати виявилося трохи важче, ніж Мульч собі уявляв. Проте машину він приручив, кілька разів мало не врізавшись у стіну підйомника. Якщо ЛЕП колись отримає свій транспортер назад, його доведеться підфарбувати, а може, й поміняти праве крило.
В ілюмінаторі блиснув блакитний лазерний промінь. Попереджувальний постріл. Наступного разу цілитиметься комп’ютер. Час зникати. Мульч скинув черевики, схопився пальцями за педалі та полетів по підйомнику до місця зустрічі.
Батлер припаркував «Бентлі» за п’ятнадцять миль на північний захід від Тари, неподалік від купи каміння, що нагадувала стиснутий кулак. Камінь, схожий на вказівний палець, був порожнім усередині, саме так, як і казав Мульч. Але гном забув сказати, що отвір буде завалений пакетами з-під чіпсів і жувальною гумкою, що лишилися після тисячі тінейджерівських пікніків. Батлер пробрався крізь сміття і побачив двох хлопців, що потайки курили. Біля їхніх ніг спало цуценя лабрадора. Хлопці, мабуть, визвалися вигуляти собаку, щоб трошки покурити. Сигарети Батлерові не подобалися.
Хлопці підвели очі на велетенську фігуру, що над ними нависла.
Батлер тицьнув пальцем у сигарети.
— Ця штука дуже шкодить здоров’ю,— гримнув він.— А якщо не зможе, то я допоможу.
Підлітки покидали сигарети і кинулися геть із печери, саме на це Батлер і сподівався. Він розкидав каміння біля задньої стіни печери, і за ним відкрилася глина.
— Пробивайся крізь глину,— наказав йому Мульч.— Власне, я їм її і викидаю через п’яту точку, але ти, може, цього і не захочеш робити.
Батлер ударив напруженими пальцями по центру стіни, і в усі боки побігли тріщини. Виявилося, що стіна лише кілька сантиметрів завтовшки, тож вона швидко здалася. Охоронець розширив отвір руками, щоб можна було пролізти в тунель, який вів до підйомника.
Коли гном казав, що місця буде достатньо, він трошки перебільшив. Ледь вистачало — от правильні слова. Кремезну фігуру Батлера з усіх боків стискала чорна глина. Час від часу в стіні траплялися камінці, що рвали дизайнерський костюм. Це вже другий зруйнований костюм. Один загинув у Мюнхені, а інший тут, під землею Ірландії. Але про костюми не варто було й хвилюватися. Якщо Мульч має слушність, то саме зараз Артеміс тікав десь під землею від кровожерливих тролів. Батлерові довелося якось битися із тролем, і він тоді мало не загинув. Він навіть уявити не міг, як можна протистояти цілому стаду тролей.
Батлер учепився пальцями в землю, підтягнувся в напрямку тунелю. Цей тунель, як повідомив Мульч, був одним із багатьох незаконних ходів до ельфійської системи підйомників. Ним уже кілька століть користувалися гноми-втікачі. Мульч особисто гриз цей ґрунт триста років тому, коли довелося покинути Небесне місто, щоб відвідати вечірку на честь дня народження кузена. Батлер ліз уперед і намагався не думати про травний процес гномів.
За кілька метрів тунель розширився і перетворився на кругленьку кімнатку. Стіни м’яко світилися зеленим. Мульч і це пояснив. Сказав, що стіни вкриті гномового слиною, яка твердіє на повітрі та починає світитися. Дивно. Пори, що п’ють, волосся, що живе своїм життям, а тепер іще і слина, що сяє. Що далі? Флегма, що вибухає? Він би не здивувався. Хто знає, які іще секрети приховані в рукаві у гномів? Або в інших місцях.
Батлер розкидав ногою купку кролячих кісток, що лишилися від останньої вечері гномів, і сів чекати.
Він поглянув на люмінесцентний циферблат годинника. Мульч висадився в Тарі тридцять хвилин тому, тож має скоро бути тут. Охоронець залюбки б пройшовся кімнатою, але й випрямитися тут було важко, не кажучи вже про прогулянки. Батлер схрестив ноги і спробував задрімати. Після нападу в Німеччині він не стулив очей, а він уже не молодий. Серцебиття і дихання у нього уповільнилися, грудна клітка майже не піднімалася.