Холлі нахмурилася.
— Так, зможу. Але як ми обійдемо тролей?
Артеміс підняв водонепроникну капсулу, в якій крутилося відеоповідомлення Опал.
— Відволічемо їх ось цим маленьким телевізором.
Холлі знайшла на екрані телеподу панель контролю, збільшила яскравість до максимуму. Зображення Опал зникло за білим сліпучим світлом.
— Скоріше,— смикнув її за рукав Артеміс.
Перший троль уже половину мосту перейшов, за ним просувалися інші, балансуючи на камінцях. Найхимерніший танок у світі.
Холлі обхопила телепод руками.
— Може не спрацювати,— попередила вона.
Артеміс став за нею.
— Знаю, але іншого виходу немає.
— Гаразд. Але якщо у нас нічого не вийде, мені дуже шкода, що ти нічого не пам’ятаєш. У таку годину добре бути поруч із другом.
Артеміс стиснув її плече.
— Якщо у нас вийде, ми будемо друзями. Пов’язаними спільним шоком.
Маленький острівець затрусився. Черепи відокремилися від хребтів і покотилися у воду. Тролі були зовсім поруч. Вони обережно просувалися стежкою із каменів і починали верещати, коли на хутро потрапляла хоч краплинка води. Тварини, що лишилися на березі, били по землі кулаками, бризкаючи слиною.
Холлі чекала до останньої хвилини, щоб отримати максимальний результат. Телепод був повернутий екраном до купи сміття, тож тролі навіть і гадки не мали, що на них чекає.
— Холлі? — поквапив її Артеміс.
— Зачекай,— прошепотіла Холлі.— Іще кілька секунд.
Перший троль дістався до острівка. Він явно був лідером. Майже три метри заввишки, він трусив волохатою головою і вив у штучне небо. Тут він помітив, що Артеміс і Холлі аж ніяк не схожі на тролих, і крихітний мозок охопила дика лють. З іклів закрапала отрута, пазурі приготувалися до нападу. Тролі надавали перевагу ударам під ребра. Від таких ударів швидко зупинялося серце, і м’ясо не встигало стати жорстким.
До острова наближалися інші тролі, і їм теж не терпілося взяти участь у вбивстві чи паруванні. Холлі вибрала слушну мить і підняла телепод угору, направивши сяючий екран на найближчого троля. Істота відсахнулася, замахала лапами на ненависне світло, немов то був справжній ворог. Світло обпекло сітківку тролиних очей, і тварина впала на своїх родичів. Кілька з них упали в воду. По ланцюгу, немов вірус, поширилася паніка. Тролі реагували на воду, немов то була кислота, і намагалися хутчіше вибратися на берег. Відхід був не дуже організований. Усе, що траплялося на шляху, відштовхувалося або розтрощувалося. Запахло кров’ю і отрутою, вода заклекотіла, немов закипіла. Кровожерливі завивання тролів змінилися криками болю і страху.
«Цього не може бути насправді,— думав Артеміс Фаул.— У мене галюцинації. Може, після того, як ми випали з вікна, я впав у кому?» І оскільки мозок знайшов можливе пояснення, спогади лишилися під
замком.
— Хапайся за мій пасок,— наказала Холлі та кинулася до імпровізованого мосту.
Артеміс одразу ж послухався. Часу сперечатися, хто головний, не було. В будь-якому разі, коли існував хоч найменший шанс, що все відбувалося по- справжньому, капітан Шорт мала більше досвіду із цими істотами.
Холлі розмахувала телеподом, немов портативною лазерною гарматою і крок за кроком просувалася по мосту. Артеміс зосередився на тому, щоб не втратити баланс. Вони переступали з каменю на камінь, розгойдуючись, немов канатоходці. Холлі повертала телепод праворуч і ліворуч, засліплюючи тролів з усіх боків.
«Забагато,— думав Артеміс.— їх так багато. У нас нічого не вийде».
Але здаватися — не варіант. Тож вони і йшли, робили два кроки вперед і один назад.
Якийсь вправний самець пригнувся й уник світла. Він розмахнувся лапою з гострими пазурами, водонепроникна захисна оболонка телеподу луснула. Холлі відсахнулася, збила з ніг Артеміса. Вони полетіли в річку, боляче вдарившись об дно на мілині.
Артемісові вибило повітря з легенів, він інстинктивно почав хапати повітря ротом. На жаль, нахапався він лише води. Холлі рук не опустила і тримала корпус телеподу над водою. Але через шпарину просочилося кілька крапель, і по екрану пробігли іскорки.
Холлі піднялася на ноги, прицілившись телеподом на величезного самця. Артеміс підвівся і підійшов до неї, відкашлюючи воду з легенів.
— Екран пошкоджено,— видихнула Холлі.— Не знаю, скільки у нас лишилося часу.
Артеміс відсунув з очей мокре волосся.
— Ходімо,— кинув він.—- Ходімо.
Вони почали пробиратися на берег, обходячи тролей. Холлі вибрала чисте місце, де можна було безпечно вийти. Яке полегшення опинитися на сухій землі! Але вода хоча б була на їхньому боці. А тепер вони на території тролів.