У Поліцейській Плазі вони проходили підготовку на випадок атак тролей. Але то було для ситуацій, коли ти опинявся з тролем віч-на-віч. І що збентежило Холлі, лектор для ілюстрацій використав запис її власного двобою з тролем в Італії, що стався за два роки до того.
— От,— сказав лектор, зупинивши відео на великому екрані й тицьнувши в нього указкою,— класичний приклад того, як не потрібно робити.
Зараз сценарій був геть іншим. Інструкцій, що робити, коли на тебе нападає ціла зграя тролів на їхній території, вони ніколи не отримували. Немає таких дурнів, казав інструктор, які б туди зайшли.
На неї насувалися дві групи. Ту, що йшла від ріки, очолював справжній монстр, у якого з іклів скрапувала анестезуюча отрута. Холлі знала: якщо хоч краплина цієї отрути потрапить під шкіру, вона впаде у щасливий ступор. І навіть коли втече від тролевих пазурів, отрута поступово її паралізує.
Друга група наближалася із західної частини і складалася переважно з тих, хто спізнився, і з малих. Усередині храму лишалися і самиці, але вони скористалися нагодою і накинулися на м’ясо, що лишилося після самців.
Холлі змінила яскравість телеподу до мінімуму. Потрібно добре розрахувати час, щоб отримати максимальний результат. Це останній шанс, бо коли вона полізе, цілитися не зможе.
Тролі дерлися по сходах храму, намагаючись вирватися вперед. Групи насувалися з обох боків під прямими кутами. Іще здалеку лідери почали бити себе в груди, рішуче налаштувавшись відірвати від жертв перший шматок. Вони вишкірили ряди гострих хижацьких зубів і не зводили очей із цілі. Саме цю мить і обрала Холлі для дії. Вона збільшила яскравість до максимуму і обпалила сітківку двом тваринам, коли вони саме стрибнули. Ті завили й, засліплені, попадали на землю серед лап, пазурів, іклів і зубів. Кожен з лідерів вирішив, що на нього напала група суперника, і за секунду почалася жорстока бійка.
Холлі скористалася ситуацією, підстрибнула і вхопилася за драбину. Вона пристебнула телепод до паска, і тепер він був спрямований униз, немов гармата у хвості літака. Слабенький захист, але краще, ніж нічого.
За мить вона наздогнала Артеміса. Хлопець ледь дихав і просувався дуже повільно. З рани на нозі скрапувала кров. Холлі з легкістю його обігнала би, але замість того обхопила рукою поручень і подивилася, як там тролі. Саме вчасно. Один відносно невеликий самець дерся вгору зі спритністю гірської горили. Ікла в нього ледь можна було розгледіти, але були вони дуже гострі і на кінчиках уже блищали краплі отрути. Холлі направила на нього екран, він відпустив руки і схопився за очі. Ельфові вистачило б розуму триматися однією рукою, а іншою прикривати очі, але IQ у тролів був не вищий за IQ хробаків, і вони діяли цілком інстинктивно.
Малий троль полетів на землю і приземлився на волохатий килим, що ворушився внизу. Його відразу втягнули в бійку. Холлі полізла далі, телепод бовтався на її спині. Артеміс просувався дуже повільно, і менше ніж за хвилину вона вже була поряд з його плечем.
— Усе гаразд?
Артеміс кивнув, стиснувши зуби. Але очі в нього були широко розплющені, він перебував на грані паніки. Холлі вже бачила цей вираз на обличчях бойових офіцерів ЛЕП. Потрібно дотягти хлопця в безпечне місце, доки він не втратив голову.
— Давай, Артемісе. Іще кілька сходинок. Ми зможемо.
Артеміс заплющив очі на п’ять секунд, подихав через ніс. Коли знову розплющив, у них світилася рішучість.
— Добре, капітане. Я готовий.
Артеміс потягнувся до наступної сходинки, підтягнувся на сорок сантиметрів ближче до спасіння. Холлі лізла за ним, підштовхуючи, як інструктор сержанта.
Через хвилину вони дісталися даху. Тролі вже пригадали, кого вони переслідували, і полізли на риштування. Холлі затягла Артеміса на похилий дах, і вони навколішках полізли до найвищої точки. Фарба була білою, чистою, без жодного сліду. В неяскравому світлі здавалося, що вони йдуть засніженим полем.
Хлопець зупинився. Цей краєвид викликав туманні спогади.
— Сніг,— непевно сказав він.— Я щось пригадую...
Холлі схопила його за плече і потягла вперед.
— Так, Артемісе. Арктика, пам’ятаєш? Пізніше ми про це побалакаємо, коли тролі не намагатимуться нас з’їсти.
Хлопець повернувся в реальність.
— Гаразд. Непоганий план.
Дах храму під кутом сорок градусів піднімався до кришталевої сфери штучного сонця. Вони лізли так швидко, наскільки дозволяли втомлені руки Артеміса. За ними по білій фарбі тягнувся ланцюжок кривавих плям. Риштування ходором ходило від сильних лап тролів.
Холлі стала на верхівку даху, потягнулася до кришталевого сонця. Її пальці торкнулися гладенької поверхні.