— Дарвіт! — вилаялася вона.— Не можу знайти порт живлення. Десь має бути зовнішній вихід.
Артеміс підповз з іншого боку. Хоча він і не боявся висоти, униз намагався не дивитися. Навіть той, хто не страждає від частих запаморочень, боятиметься впасти з п’ятнадцятиметрової висоти прямо серед лютих тролів. Хлопець потягнувся і помацав шар. Указівний палець знайшов маленьку виїмку.
— Щось є,— заявив він.
Холлі повернула сферу і роздивилася отвір.
— Добре,— сказала вона.— Зовнішній порт живлення. Акумулятори мають конвектори, тож ця виїмка ідеально підходить.
Вона витягла з кишені наручники, дістала з них акумулятори. Самі батарейки були розміром з кредитну картку і мали сяючу яскраво-блакитну смужку по всій довжині.
Холлі стала на гостру верхівку даху, піднялася навшпиньки. Тролі вже перелазили через край.
Наближалися, як зграя пекельних псів. Тепер біла фарба даху вкрилася чорним, брунатним і рудим тролиним хутром. Вони голосно вили, і через їхній сморід було важко дихати.
Холлі зачекала, доки вони всі перелізуть через край, і вставила акумулятори в паз сонячної сфери. Сонце загуло, затремтіло і разок спалахнуло сліпучим світлом. На мить увесь експонат став діамантово-білим, але сфера знову потьмяніла.
Тролі покотилися, як шари по більярдному столику. Деякі скотилися з даху, але більшість затрималися на краю і скиглили, роздираючи обличчя лапами.
Артеміс заплющив очі, щоб скоріше повернулося нічне бачення.
— Я сподівався, що акумуляторів вистачить на довше. Забагато зусиль для такого малого результату.
Холлі витягла порожні акумулятори.
— Схоже, такій сфері потрібно багато соку.
Хлопець поморгав і зручно вмостився на даху, обхопивши руками коліна.
— Усе одно маємо деякий час. Нічним тваринам потрібно хвилин із п’ятнадцять, щоб після яскравого спалаху повернулося відчуття орієнтації.
Холлі сіла поруч.
— Цікаво. Ти раптом став таким спокійним.
— Вибору немає,— просто відповів Артеміс.— Я проаналізував ситуацію і дійшов висновку, що втекти ми не зможемо. Ми на верхівці химерної моделі храму Артеміди, навколо нас тимчасово засліплені тролі. Щойно вони опритомніють, залізуть сюди і роздеруть нас на шматки. Нам на життя лишилося чверть години, і я не збираюся розважати істеричну Опал Кобой.
Холлі підняла голову, намагаючись роздивитися камери на куполі півсфери. У темряві миготіло принаймні з дюжину червоних вогників. Опал зможе отримати насолоду від своєї помсти зусібіч.
Артеміс має рацію. Опал буде в захваті, якщо їх розірвуть прямо перед камерами. Вона дивитиметься і передивлятиметься запис, коли втомлюватиметься від ролі принцеси світу.
Холлі розмахнулася і кинула непотрібні акумулятори через дах. Здається, це все. Вона відчувала скоріше розчарування, ніж страх. Останнім наказом Джуліуса було врятувати Артеміса, а вона навіть і з цим не впоралася.
— Шкода, що ти не пам’ятаєш Джуліуса,— сказала вона.— Ви багато сварилися, але насправді він захоплювався тобою. Щоправда, Батлер йому подобався більше. Вони були на одній хвилі. Двоє старих вояків.
Тролі почали приходити до тями. Кліпали очима, намагаючись щось роздивитися.
Артеміс обтрусив пил із штанів.
— Я пам’ятаю, Холлі. Я все пам’ятаю. Особливо тебе. Це справжня втіха, що ти поруч.
Холлі дуже здивувалася, немов її облили холодною водою. Не стільки тим, що сказав Артеміс, хоча слова його були дуже незвичними, скільки його тоном. Вона ніколи не чула, щоб голос у хлопця був таким теплим, таким щирим. Як правило, він не показував своїх емоцій, і зараз його слова пролунали досить незграбно. Зовсім на нього не схоже.
— Це дуже люб’язно, Артемісе,— сказала вона, поміркувавши кілька секунд.— Але не потрібно прикидатися заради мене.
Тепер настала черга хлопця дивуватися.
— Як ти зрозуміла? Мені здалося, що я дуже вдало відтворив емоції.
Холлі глянула на тролів. Вони почали обережно сунутися в їхній бік, нахиливши голови, щоб не засліпнути знову.
— Таким ідеальним ніхто не може бути. От так я і зрозуміла.
Тролі заспішили. Вони розмахували своїми велетенськими руками, щоб бігти швидше. З поверненням упевненості до них повернувся і голос. До верхівки даху полетіло виття, відбиваючись від металевої поверхні. Артеміс підтягнув коліна під підборіддя. Кінець. Усе скінчилося. Нечесно, що доведеться так помирати, коли ще стільки всього можна було зробити.