Мандрівники гасять полум'я у своїх склянках і навхильці випивають вогняну рідину. Тільки Артурова склянка залишається повною.
Хлопчикові хочеться подивитися, як подіє напій на його друзів.
— Ух, клас! — захоплюється Барахлюш.
— І так втамовує спрагу, — підтримує його Селенія.
— Це улюблений напій моїх дітей, — повідомляє чувак-начальник.
Тепер усі погляди звернені на Артура: він так і не випив. Троє прихильників Вогняного Джека поглядають на хлопчика з неприхованою жалістю і зверхністю.
— За Сім Континентів! — пересилює себе Артур і випиває все до дна. Як і його друзі — одним духом!
Недобрі передчуття не підвели Артура: одразу ж обличчя хлопчика стає червоним, як помідор. Артурові здається, що він проковтнув шматочок розплавленої лави. Немає нічого дивного в такій реакції: мініпути готують цей напій із гіркого перцю, віскі та цукрового сиропу.
— Так… зви… чайно… — затинаючись, промовляє він залишками свого голосу, — ччччуудово… тамує ссспрагу!
Барахлюш, засунувши пальця у склянку, підбирає останні краплі і старанно їх злизує.
— Здається, сюди ще домішали яблуко! — з виглядом знавця зауважує він.
— Звичайно, палючого яблука! — Артурів язик заплітається, але він удає, що нічого не сталося.
Поруч із їхнім столом зупиняється група осматів. Вони уважно все оглядають, ніби когось розшукують. Від страху Селенія аж поменшала.
— Не турбуйтеся! — заспокоює гостей чувак. — Це вербувальники. Вони переконують слабких клієнтів підписати контракт на службу у війську Жахливого У. Та вони вас не зачеплять — ви ж зі мною.
Нашим друзям дуже хочеться почуватися в безпеці, тому вони вірять новому знайомцю на слово.
— Чому осмати ніколи не намагалися вас завоювати? — цікавиться Селенія, бо не приховує недовіри до чувака.
— О, це дуже просто пояснити! Ми виробляємо дев'яносто відсотків коренів, які йдуть на виробництво курива для армії осматів. І нині вояки й дня не проживуть без нього. Але тільки ми вміємо це робити. Кльовочуваки працюють лише на себе! Під наглядом вони нічого не вирощуватимуть!
Такий бізнес здається Селенії не дуже порядним і підозрілим.
— А корені якого дерева ви використовуєте? — запитує вона.
— Ну, це залежить для чого… Липи, ромашки, вербени… Сировина натуральна! — з притиском каже він, супроводжуючи свої слова такою широкою усмішкою, що кожен мініпут з нормальними розумовими здібностями зрозуміє, що новий знайомець бреше на всі заставки. — Хочете скуштувати? — звертається він таким тоном, яким змій, мабуть, пропонував першим людям яблуко спокуси. І одразу ж витягує цигарки.
— Ні, дякуємо, пане…
— Друзі кличуть мене Максом, — каже чувак і показує всі зуби. — А як вас звати?
— Мене звати Селенія, я донька СВИСТОКРИЛА ДЕ СТРІЛОБАРБА, п'ятнадцятого імператора цього імені, що править Першим континентом.
— Bay! — захоплено вигукує кльовочувак, вдаючи здивування. — Вибачте, я не впізнав вас, Ваша Високосте! — І нахиляється, щоб поцілувати їй руку.
Селенія відсмикує руку, але щоб не виглядати неввічливою, робить нею помах, вказуючи на своїх супутників:
— Це мій брат, СОМОНО ДЕ СТРІЛОБАРБ де Барахлюш. Але ви можете називати просто Бюш.
Вогняний Джек добре діє на Артура, бо він вирішує знайомитися сам.
— А я — Артур! Із великого будинку! А навіщо ви порозпилювали всі мої соломинки? — раптом запитує він. Хлопчик аж занадто осмілів.
— Що поробиш? Бізнес! Осмати попросили нас відрізати від них «гармошки», а прямі труби спускати вниз по Чорній ріці, що тече через Некрополіс.
Почувши назву міста, мандрівники стрепенулися.
— Ми саме туди прямуємо! — відверто повідомляє принцеса. — Ви можете нам допомогти?
— Хочете потрапити в Некрополіс? Ви часом не поїхали мізками? Туди, можливо, й дійдете, а от назад чи й виберетеся. Навіщо вам це гибле місце? — здивовано запитує кльовочувак.
— Ми повинні знищити У, доки він не знищив нас, — довірливо говорить Селенія.
— І все?
— І все! — підтверджує принцеса. Макс замислюється.
— А чому У розшукує вас? — цікавиться він. Усі кльовочуваки дуже допитливі.
— Це давня історія… Скажу коротко: через два дні я стану повнолітньою, вийду заміж і успадкую трон свого батька. Жахливий У цього не хоче. Він знає, що коли я прийду до влади, то він ніколи не завоює нашу країну. Так сказано в давньому пророцтві.
Макс і справді зацікавився розповіддю принцеси. Особливо тією частиною, в якій ідеться про заміжжя.