— І яке ж ім'я того щасливця нареченого?
— Не знаю. Я ще не вибрала, — гордовито відповідає Селенія.
Відчувши, що він може влаштуватися королівським зятем, Макс знову так солодко заусміхався, що й сліпий би побачив на його обличчі нещирість. Артур теж відчуває якусь каверзу за цією посмішкою, хоча дія алкоголю ще триває.
— О'ЛЯ'ЛЯ! Не поспішайте, друже! — вимовляє не зовсім тверезим голосом, упираючись пальцем у могутні груди кльовочувака. — Ми тут з особливо важливим завданням! І воно ще не виконане!
— Перед особливо важливим завданням треба добре розслабитися і відпочити! Ще всім по Джеку! Для бадьорості! Я пригощаю! — пропонує кльовочувак на радість Барахлюшу.
Доки все той же рахітичний комар наповнює склянки, Макс біжить до диск-жокея, що прилаштувався біля важеля головки звукознімача.
— Лайтмен! Ану, запускай свою штуковину! — наказує йому кльовочувак.
Лайтмен розштовхує двох розтріпаних кльовочуваків, що хропуть біля стінки про-гравача.
— Гей, хлопчики! Настав час розважити наших клієнтів!
Чуваки розплющують очі, поволі підводяться і потягуються так, ніби їхні тіла — з киселю. Перевалюючись з ноги на ногу, вони підходять до великої електричної батарейки і котять її до батарейкоприймача. Як тільки батарейка стає на місце, танцювальний майданчик заливає яскраве світло і вініловий диск починає крутитися. Лайтмен штовхає голку звукознімача, аж доки вона зупиняється на його улюбленій пісні. При перших же акордах стає зрозуміло, що диск-жокей полюбляє сучасну музику.
Макс повертається до Селенії і намагається виглядати джентльменом.
— Потанцюймо? — чемно пропонує він. Селенія усміхається, Артурові ж не до сміху.
— У нас попереду довга путь, Селеніє! — поривається переконати він дівчину. — Тобі треба відпочити!
Артурові й самому дивно, що він ревнує примхливу принцесу до чувака який невідь-звідки взявся!
— Нічого. Ще відпочину! — відповідає Селенія і йде до танцю. Їй не танцювати хочеться, а розізлити Артура.
Як тільки Макс і Селенія починають танцювати, швидка мелодія змінюється повільною.
— Бюше! Та зроби щось! — умовляє приятеля Артур. — А раптом він викраде її?
Замість відповіді Барахлюш з бульканням випиває свою склянку Вогняного Джека.
— А що я вдію! — розводить руками юний принц. — Що мені їх усіх — перестріляти? — пропонує він, витягнувши вперед руки, ніби тримає автомата. — Через два дні їй виповниться тисячу років. Вона вже доросла дівчинка!
Артур дуже розлючений, але… Барахлюш тим часом вивчає кльовочуваків, що натовпом стоять біля барної стійки. Несподівано він помічає, що в одного відвідувача на поясі висить такий самий ніж, як був у нього. І навіть не такий самий, а той самий!
— Ось він — мій ножик! — схоплюється Барахлюш. — Зараз я скажу йому кілька теплих слів!
Рішуче відсунувши стільця, принц робить крок уперед, потім розвертається, опо-рожняє склянку сестри і занадто упевненою ходою прямує до барної стійки.
Артур лишається сам. Йому гірко й важко на серці. Зненацька приходить несподіване рішення: він хапає склянку і одним духом випиває її. Саме так дорослі допомагають собі забути зраду. В кіно…
РОЗДІЛ 17
Макс намагається щось вивідати в Селенії, однак усі його старання марні. Селенія не відводить погляду від столика, за яким залишилися хлопчики. Вона бачить, що довела Артура до шаленства, і відчуває справжнє задоволення. Що ж, усі жінки однакові: їм так важко догодити.
— Принцесі особливо складно назвати свого обранця, — розмірковує вголос Макс. — Ніколи не вгадаєш, кого тобі підсунуть. Вам, певно, потрібна допомога…
— І саме ви пропонуєте її? Ви дуже шляхетні… Але я можу обійтись, — усміхається принцеса, — її розважають упадання кошлатого одоробла.
— Я люблю допомагати ближнім. Бути завжди напоготові і відгукуватися на прохання. У мене багатий досвід: я допомагаю усім п'ятьом своїм дружинам.
— Ви маєте аж п'ять дружин? — дивується Селенія. — А коли ж ви встигаєте їм допомагати?
— А мені подобається працювати! — збуджено заявляє кльовочувак. — Можу працювати вдень і вночі цілий тиждень. Я ніколи не стомлююсь!
Сумний Артур сидить за столом і спостерігає, як Селенія кокетує з диким тубільцем.
— Ну й що? — буркотливо промовляє він, ледве повертаючи важкого язика. — Дівчисько, та й усе! І, до речі, навіть не дівчисько — їй ось-ось буде тисяча років! І на біса мені така стара панна?!
Напроти нього сідає осмат-вербувальник і загороджує своєю спиною танцмайданчик.