— Так, Гігантик — це наше ім'я, — запишався Франсуа.
Усі присутні у вітальні захоплено перезирнулися. Арчибальд — природжений учитель, навіть не просто учитель, а викладач життєвої мудрості. І всі усміхаються, всі втішені, навіть Альфред. Пес замахав хвостом, що можна вважати усмішкою.
— Я вірю в Артура, — промовив батько. — Я знаю, як він швидко всього навчається, всмоктує все, як губка, і може вийти сухим із води. Але…
І змовкає, ніби злякався…
— Що «але»? — стривожився Арчибальд.
— Але він ще такий маленький! — додав Франсуа.
Поважному старому нема що сказати у відповідь. Він же знає, що в цей час Артурів зріст — два міліметри, тобто він у тисячу разів менший за будь-якого мисливця із племені бонго-матасалаїв, які, згинаючись, топчуться у вітальні.
— Згоден, він маленький, та я впевнений, що з цієї подорожі він повернеться дорослішим! — твердо сказав Арчибальд.
РОЗДІЛ 17
Оскільки своїм несподіваним поверненням Артур розбудив усе місто, то з такої поважної причини мініпути вирішили розпочати свій день раніш — о четвертій годині ранку, за одну годину і сорок сім хвилин до офіційного пробудження.
Напевне, це когось подивує: хіба можна щодня вставати о тій самій годині? А якщо хтось хоче довше поспати і подуріти вночі? Та мініпути такі запитання не ставлять. Їхнє пробудження — це цілий обряд, якого всі додержуються, бо він узгоджений зі сходом сонця. Графік світанків вивішують на воротах палацу. Його пишуть на сезонному листку, тобто на тому, який знайдуть. Для сонячного графіка доводиться використовувати будь-який листок, бо його, по-перше, доводиться часом виправляти, а по-друге, деякі спритні мініпути намагаються стягнути і віднести додому.
Перед сном кожен мініпут зобов'язаний зазирнути в графік, щоб прокинутися на двадцять хвилин раніше за сонце. Мініпути часом дорожать — уся їхня діяльність продумана до дрібниць.
День починається із загальної гігієни, що займає приблизно десять хвилин: усі натирають себе ванільними паличками або пахучими каштанами, потім вибирають парфуми і пір'їнкою з курчати мастять ними за вушками. Одягання займає більше — від хвилини до десяти, залежно від смаку і нахилів.
Найповільніше збирався Миро. До того ж протокол зобов'язував його щодня одягати парадний костюм, на що він тратив дванадцять хвилин. Миро виконував місію великого королівського мудреця і вигляд повинен мати такий, щоб усі ставилися до нього з повагою. Аби не запізнюватися, Миро змушений був інколи навіть відмовлятися від сніданку. Це могло відбитися на самопочутті, але в крота й справді не було вибору. І доки всі смакували горішками із квітковим соком, намагаючись вкластися в десять хвилин, Миро наспіх ковтав яйця бабки… В ті кілька хвилин, що зоставалися, кожен встигав не лише вибігти з помешкання і мчати на роботу, а й вітатися з усіма зустрічними, як радила Велика книга.
Спостерігаючи за мініпутами вранці, стороння людина знайшла б з чого поглузувати. Сотні мініпутів, як ошпарені, вилітали зі своїх будинків і бігом гнали в один бік, А оскільки водночас решта мешканців прямувала в протилежному напрямку, то всі вони наштовхувалися одне на одного, а зіштовхнувшись, виконували приписи Великої книги: віталися, розпитували про справи, чи добре почуваються діти… Самі знаєте, яке в такому випадку на вулицях юрмовисько. Одначе, незважаючи на метушню, ці дивовижні крихітні істоти встигали побажати щасливого дня і попросити богиню лісу не оминати їх своєю опікою. Маленький світ весело шумував, усі поспішали, штовхалися, обмінювалися усмішками, низько кланялися і не змовкали, як папуги, що вміють розмовляти.
Як бачите, нічого не було спільного з атмосферою наших великих міст, в яких люди також уранці поспішають на роботу. Якщо у нас о сьомій годині ви вітатиметеся з пасажирами метро, хтось таки смикне за стоп-кран і викличе авто швидкої психіатричної допомоги.
Мініпутів така метушня не лякала, бо вони всі виховані і ввічливі. Вони запозичували із великого світу лишень найкраще. Живучи під землею, мініпути відфільтровували викиди і помилки великого світу, залишаючи собі потрібні матеріали і перевірені теорії. Вони навчалися на чужих помилках, чим, певно, потішили б альтруїстів із великого світу.
З першими променями сонця мініпути ставали до праці. Їхня діяльність залежала від природних явищ. Ранкова роса, скажімо, зникала швидко — як сонце прогрівало повітря і рослини, тому збирати кришталеві краплі треба було дуже рано. Як ви знаєте, смак роси залежить від того, з якої рослини її зібрано. Росу з конюшини не сплутаєш із росою з ромашки. З першим променем сонця виростали молоді пагони — і їх треба було зрізати доти, доки вони стануть великими і жорсткими. Та й взагалі, існує безліч справ, які годиться вирішити в той короткий проміжок часу, коли ніч уже поступилася місцем, але день ще не взяв віжки у свої руки, коли нічні тварини йшли спати, а денні лишень прокидалися. Тобто мініпути мали всього півгодини, щоб забезпечити місто кращими плодами й овочами та ароматизованою водою.