Щоб знайти рисове зеренце, Упиреві довелося споряджати цілу експедицію. В хащах Шостого континенту він відшукав нишпорку-аматора, який вивчив людський дім, як власну кишеню. Коли Жахливий У пояснив йому, яке воно — те зеренце, нишпорка показав йому шлях до кухні і місце, де зберігається крупа. Трубами Упир заліз на перший поверх і проник до кухні. Першою людиною, яку він там побачив, була Маргарита. Кухня була її володінням, і панувала вона там на повну силу. Упир спостерігав, як старанно і захоплено бабуся готує страви, і не міг відірвати очей від цього надзвичайного видовища. Як зачарований, він позирав на кухонне начиння, на плиту, яка від легкого помаху руки починала нагрівати страву, на воду, що бігла з крана на першу вимогу, на міксер, який за кілька секунд перетворював чудові фрукти на найсмачніше пюре. Його захоплювало все: млинок для перцю і тостер, з якого вискакував хліб, холодильник, який ховав у собі шматочок зими, і спіральний штопор, що в момент витягував корок із будь-якої пляшки. Та більш за все сподобався Упиреві предмет, за допомогою якого Маргарита готувала овочі.
Колись по дорозі в супермаркет бабуся купила набір тертушок і ножів, щоб фігурно нарізати овочі. Ними можна було перетворити редиску на квітку, зробити мереживо з яєць, а шматок ріпи подати як зірку із п'ятьма променями. Освоюючи придбане, бабуся цілісіньку годину на кухні випробовувала тертушки та ножі на всіх овочах, які їй вдалося знайти в холодильнику. Демонстрація властивостей овочевих ножів остаточно добила Упиря. Ось воно — справжнє мистецтво, справжній талант! І все це задля того, щоб гарно подати сніданок! У монстра аж сльози навернулися на очі. А таке з ним відбувалося дуже рідко. Бо ті сльози виїдали очі — це по-перше; по-друге, його розум збочен-ця забороняв емоціям виходити назовні. Почуття Упир виявляв у виняткових випадках.
Але тут, на цій кухні, ставши свідком, як народжуються витвори мистецтва, поєднавши у собі тендітність краси і утилітарність геометричної форми, його світлість Упир направду не знаходив слів. Він відчув відродження до нового життя. Ніби його серце, що так довго мовчало, знову застукотіло в грудях. Зазвичай у його голові стукав лишень відбійний молот. Тепер у вухах буйно звучав Вагнер. Саме тут, на кухні, Упир вирішив почати життя з чистого аркуша. Поважна пані на ім'я Маргарита настільки зачарувала його, що він почав щодня проникати на кухню, щоб помилуватися нею. Інколи йому вдавалося заснути в якійсь шафі і проспати в ній до ранку. Одного разу вночі на нього напала жахлива істота, озброєна струменем отрути. Та оскільки Упир давно вже складався із шкідливих субстанцій, отрута на нього не подіяла.
Жахливий У познайомився із Артуровою матір'ю, доволі дивною жінкою. І справді, щоб знайти склянку і налити в неї води, вона відчиняла всі дверцята у всіх шафах, охкаючи й ахкаючи. Та ніколи нічого не знаходила, і врешті-решт лишалася без води, аби тільки припинити безконечні пошуки. Та навіть Упир уже вивчив, де що зберігає бабуся!
Він, до речі, примітив, де сховано велику пляшку віскі, до якої часом навідувався Арчибальд. Майже три роки Жахливий У протримав Арчибальда у в'язниці, та, спостерігаючи за ним в іншому світі, вже пошкодував. Дідусь був класним хлопцем! Він щодня приходив на кухню і, на прохання Маргарити, щось лагодив. Він міг прочистити забиту мийку і підтягти дверцята шафи, у яких вилетів шуруп. Він гострив ножі, чистив кахлі, ремонтував кухонні агрегати, які постійно ламалися. З великим подивом позирав Упир на Арчибальда та Маргариту, спостерігав, як вони допомагають одне одному, яка між ними панує згода, і його захват не мав меж. Він навіть не здогадувався, що в стосунках може бути така радість і гармонія. Він ніколи такого не мав — навіть з батьками, які так рано пішли з життя. Любов, злагода, дружба, спільна праця — нічого з цих понять він не знав. Та ще й давно звик ні з ким нічого не мати спільного. Одначе немудре єство взяло гору, і висновки із спостережень Жахливого У були далеко не втішні для мешканців дому. Упир вирішив: якщо цей світ такий гуманний і гармонійний, значить, він легко його захопить і стане повелителем.
Він сам собі врочисто пообіцяв, що після завоювання цього королівства удостоїть Маргариту сану почесної громадянки і головного шеф-кухаря королівської кухні. А щоб наблизити цей час, У викрав у бабусі рисове зеренце і потаскав його до художника-гравера. Майстра різця він розшукав в одному з барів П'ятого континенту, а саме у знаменитому Максовому екстрім-барі «Збиваю з ніг!». Це був найталановитіший художник, якого замовники мало не рвали на шматки і платили йому золотом. А він вирізьблював, гравірував, малював і малював привабливі вивіски, що магнітом притягували клієнтів. Він завжди був такий зайнятий, що книга замовлень заповнювалася на десять селенелій наперед. Та, побачивши перед собою Жахливого У, майстер погодився виконати термінове замовлення.