Лейтенант Балтімор також не з лякливих, та все ж йому стає моторошно.
— Можливо, ми натрапили на явище оптичної ілюзії, що виникла внаслідок спеки? — висловив гіпотезу Сімон.
Власне кажучи, думок у його голові бракує, але залишити запитання шефа без відповіді не дозволяє статут.
— Згоден, спека впливає на дорогу. Асфальт плавиться, повисає марево, а звідси й міражі. Але ж стовпи від спеки не ростуть! — упевнено заявив лейтенант.
— Звичайно, ні, та інколи буває оптична ілюзія, від якої предмети, розташовані далеко, навіть на віддалі кількох кілометрів, здаються зовсім близькими, — скромно відповів напарник.
Лейтенант замислився. За два кілометри звідси й справді стоїть великий стовп електромережі. Справа від дороги. І Мартен усміхнувся.
— Молодець, синку, вчасно пригадав! Це той стовп напроти супермаркету. Це спека породила ефект збільшувального скла, і нам здається, що стовп поруч, тоді як насправді він ще далеко.
— Дякую, шефе, — скромно, але пишаючись собою в душі, відповів полісмен-початківець.
— Нема за що. Треба визнавати свої помилки, коли… ти не маєш рації! — додав лейтенант і знову натиснув на педаль акселератора.
Подвоївши швидкість, автомобіль помчав у бік кошмарного міражу, який з наближенням стає все страшнішим.
Щоб роздивитися загадковий стовп, водій притисся обличчям до вітрового скла і чітко побачив на стовпі два ока. Дві гидкі точки посеред зовсім понищеної фізіономії. Ніби на дорогу вискочив труп, що встиг не один рік відлежатися в могилі. Усвідомивши свою помилку, обидва полісмени заревіли від страху. Так реве стало ослів, несподівано натрапивши на вовчий виводок.
Ліпше би Мартен загальмував! Та пізно, і автомобіль ось-ось вріжеться в Упиря. Не втямивши, яка йому загрожує небезпека, Жахливий У стояв посеред дороги і презирливо позирав на чудовисько зі сталевими щелепами. Жахливий У не звик поступатися і не посунеться в бік навіть на сантиметр!
Та лейтенант Балтімор — досвідчений водій, і в останній момент йому вдається вивернути кермо й уникнути неминучого зіткнення. Авто пролетіло так близько від Упиря, що від потоку повітря Жахливий У захитався.
Обоє полісменів зблідли, як покійники. Сімон озирнувся назад, намагаючись роздивитися загадкову істоту.
— Що це було? — задерев'янілим язиком спитав він.
— Мабуть, енело! Диявол! — тремтячим голосом відповів лейтенант, щосили натискаючи педаль акселератора, щоб швидше втекти від цього пекла.
Знову відновивши рівновагу, Упир поглянув услід дивній комасі, яка так швидко відлетіла, що він її добре не роздивився. Він не знав, куди вона помчала, але якщо вона туди поспішала, значить там щось є. І Упир вирішив піти вслід за тим жуком…
Лесові птахи з полегшенням спостерігали, як чудовисько, забувши про ліс, енергійно крокувало по шосе, яке звивалося серед золотих колосистих полів.
Селенія з Артуром та Барахлюшем також крокують дорогою. Але в цьому випадку слово «дорога» зовсім не означає зручну для ходіння стежку, що втікає вдалину. Йдеться про старі іржаві труби, прокладені під землею на території саду. Мініпути називають їх «дорогами». А насправді це старий водогін, що його спорудив Арчибальд близько двадцяти років тому, тобто зразу після того, як він замешкав у домі. А оскільки тоді труби виготовляли із нетривкого матеріалу, то вони швидко потріскалися і нещодавно їх замінили на чудові труби із зеленого пластику.
Занедбаний водогін — знахідка для мініпутів. Адже вони не могли б самі побудувати таку мережу доріг. Хоча її таки почали було споруджувати, так Арчибальд їм розповів про водогін…
Про потребу будівництва доріг в мініпутському королівстві дискутували кілька селенелій, і всі ці роки король не підписував рішення про початок «великої роботи», відкладаючи все на потім. І лишень домовившись із мурахами, які погодилися взяти участь у будівництві за умов спільної експлуатації, король таки ухвалив рішення. Хоча всі мініпути були проти спільного володіння дорогами. Вони боялися, що мурахи, які в тисячу разів перевищують кількісно мініпутський люд і які в тисячу разів дисциплінованіше за мініпутів, посядуть ключові пости в будівництві і замість доріг для прогулянок, потрібних мініпутам, побудують швидкісні автостради. Та підписаний королем документ не мав зворотної сили.
Коли до мініпутів прибув Арчибальд, він переконався в тому, що роботи провадились із великим розмахом. Мурахи і мініпути вдень і вночі копалися в земних глибинах, пробиваючи в товщі справжнісінький тунель.