Ще мить — і від вагона нічого не лишиться. А жаль: це була розкішна копія вагона початку двадцятого століття із знаменитого Східного експресу…
Розрубуючи перед собою залишки столиків, нападник, якого ніхто і ніщо не може спинити, вперто заганяє Артура в кут. Стомлений хлопчик невдало підстрибнув, посковзнувся і впав на підлогу. Темрякос умить підскочив до нього, підняв меча і, посміхаючись від задоволення, мав намір розрубати хлопчика, як сосиску. Та немудрий син Упиря забув мініпутське прислів'я: «Якщо ділу кінець, то сміється молодець». А він засміявся раніше… І поки його меч завмер, іззаду на Темрякоса стрибнув Барах л юш. Такий героїчний учинок слід достойно поцінувати. Хоча як воєнна операція, він зовсім не ефективний, бо Темрякос струсив його з себе, як ми струшуємо пилинку з одежі. Бідолашний принц бебехнувся на підлогу, а нападник розвернувся, щоб продовжити свою чорну справу. Він вирішив покришити Артура на шматочки завбільшки як сирні кубики, яким закусують аперитив. Одначе тих кількох секунд хлопчикові вистачило, щоб утекти. А якщо точніше, то зникнути. Темрякос занервувався і для заспокоєння розрубав вишукане підвіконня.
— Гей, ти де? Ану вилазь, нічого ховатися, як кріт! Ти боягуз, чи що? — вигукував Темрякос, сподіваючись, що такий виклик примусить противника вийти зі сховку.
— Якщо хочеш битися, то я до твоїх послуг! — пролунав за Темрякосовою спиною тоненький голосочок.
Нападник повернувся і наштовхнувся на Селенію, що стикала в руці свого меча.
Він спинився, ніби відчув наплив куртуазної поведінки.
— Перепрошую, Селеніє, але ж ти — дівчинка!
— Я принцеса! А ти мерзотник і негідник!
Темрякос не звик зносити образ навіть від дівчаток.
— А ще тобі бракує серця і мізків! — палко вигукувала Селенія.
Образи отруєними стрілами летіли Темрякосу в груди. Та в них не було серця, і тому нанесені рани не глибокі і не небезпечні. І все-таки Темрякос загарчав, як біснуватий тигр, кинувся вперед і вдарив по могутньому мечу. Селенія відбила удар так граціозно, ніби йшлося про доторк двох бокалів, власники яких вирішили цокнутися і проголосити тост за дружбу. Темрякос утямив, з ким має справу. А головне — з якою зброєю йому доводиться мірятися силою. Всі вже знають, що могутній меч надає воякові неймовірної сили. Бо його власником може стати тільки той, хто відновлює справедливість. Меч завжди захищав сиріт, удів, слабких і зневажених, і ніколи не йшов у руки грабіжників та розбійників. Варто власникові задумати щось неправедне, лихе, як меч настільки тяжчає, що стає як камінний валун, з якого його витягли. Ось чому так розлютився Темрякос, коли побачив у руках Селенії чарівну зброю: він уважав, що володіє найкращим мечем у королівстві.
Нападник кинувся на принцесу, щоб завдати їй смертельної рани, та вона з притаманною грацією відбила удар. Темрякос не знав, що вдіяти. Він удався до всіх можливих випадів, навіть до найсекретніших — та нічого з того не виходило.
З принизливою легкістю могутній меч відбивав його удари. Нападник почав діяти нишком, з вигадливими комбінаціями і навіть удався до забороненого прийому — натиснув на кнопку і витяг ще одне лезо.
Обертаючи над головою подвійного меча, він знову почав наступ, а його меч став схожий на пропелер гелікоптера. Селенія усміхнулася, цілком покладаючись на свою зброю. Мечі схрещуються так швидко, що неможливо підрахувати кількість ударів. Принцеса відверто бавилася, і цим ще більше розлютовувала Темрякоса, що вже став задихатися. Помітивши його втому, дівчинка вирішила покласти край безглуздому поєдинкові і, не моргнувши й оком, пошаткувала обидва леза, як капусту.
Ошелешений розбійник упав на коліна. Артур підійшов до Селенії.
— Сподіваюся, ти нарешті помудрішаєш, інакше я розгніваюся! — вдавано сердито звернувся до Темрякоса хлопчик.
Перемога повна! У нападника немає сил, і він, хникаючи, почав умовляти принцесу.
— Пробачте, принцесо Селеніє! Не ображайтеся на мене! Мене так виховували!
Вчили грабувати і вбивати, а я ж таки нівроку нормальний хлопець!
Цих слів вистачило, щоб принцеса пожаліла невдаху. І вона, незважаючи на гострі залізяки, що стриміли із зачіски Темрякоса, погладила його по голові.
— Я знаю, хлопче, ти не винен, — сказала вона з усмішкою. — Я навіть переконана, що в дитинстві ти був милим і слухняним.
— Ага! Дуже милим! — хникав вояк, обіймаючи принцесині ноги. — Я завжди був милим, доки батько не навчив мене усякій гидоті!
Промовивши ці слова, Темрякос схопив принцесу за ноги і рвучко смикнув на себе. Втративши рівновагу, Селенія впала, випустивши з рук чарівний меч, а підступний нападник його підхопив.