— Ти маєш усе, що хотів, Упиряко! А тепер я прошу тебе піти з мого дому, бо ж ти сам це обіцяв! — сказав дідусь.
Жахливий У хотів сказати своєму противнику, що його внук ховається за спиною, затиснутий між книжками. Але тоді Арчибальд щось вигадає і порятує Артура! Тому він уважає за потрібне проковтнути язика, виносячи в лапах свій скарб. Він ще матиме можливість повернутися сюди зі своїм новим військом і знищити цю халупу разом із мешканцями.
До того ж двобій сьогодні був би нерівний, а значить, він би мав лиш половину задоволення.
Розвернувшись, Упир пішов до дверей.
— Тату?! — прошепотів Темрякос, протягуючи руки до батька, який знову його покинув напризволяще.
Темрякос хотів кричати, але з його горла не вилетів жоден звук, ніби й голос зрозумів, що Упиря нізащо не спинити.
Арчибальд також вийшов із кабінету і старанно замкнув за собою двері.
РОЗДІЛ 11
Темрякос знищений. Його очі наповнилися слізьми, і сум його такий глибокий, що він не має сил злізти з підвіконня, куди встиг заскочити. Визирнувши зі свого кошика, Барахлюш помітив Темрякоса, засмученого, як Джульєтта після прощання з Ромео.
А наша солодка парочка відшукала прохід між книжками і зістрибнула на стос книжок, що лежав на письмовому столі.
— Обережно! Там, у вагоні! — зарепетував юний принц. Хоча йому здавалося, що він промовляє винятково пошепки.
Темрякос це почув, але лихо настільки його зламало, що він і не збирався втікати зі свого прихистку. Покрутивши головою навсібіч, Артур помітив бідолашного нападника.
— Йому не слід вірити — він ще підступніший за свого батька! — прошепотіла принцеса до хлопчика.
Одначе розгубленість Темрякоса така очевидна, що Артур відчув жаль. Тому й вирішив наблизитися до свого недавнього ворога.
— Темрякосе, я так тебе розумію… І співчуваю тобі!
Вояк підняв очі. Вперше у нього не виникло бажання кинутися на противника.
— У мене теж так буває… Я рідко бачу свого батька. Він увесь час живе у місті, там у нього робота, а мене він лишає влітку тут, у бабусі з дідусем. Я часом сумую за ним, але в глибині душі він мене любить… — поволі промовляв Артур, намагаючись пояснити те, чого пояснити неможливо.
— Але ж він інколи… він же приїздить до тебе? — тихо спитав Темрякос.
Хлопчик не знав, що кажуть у таких випадках, але зрозумів, що треба сказати правду.
— Так, інколи…
Темрякос зітхнув.
— Ось у цьому й проблема! Мій батько НІКОЛИ не буває зі мною! Навіть інколи! Ніколи не скаже доброго слова, ніколи не приголубить, лишень зиркає, зиркає недобрим поглядом!
— А ви хоча б колись розмовляли? — спитав Артур.
— Він звертався до мене тільки тоді, коли хотів мене вилаяти чи дати наказ, навіть зразу два — і всі різні! Часом я питаю себе: чи любить він мене взагалі? — тихо промовляв Темрякос, ніби душа, яка стільки років мовчала, не витримала, і він відчув потребу комусь висповідатися.
Хлопчик вражений щирістю розмови. Навіть із найкращим своїм шкільним товаришем він не спілкувався з такою довірою.
— Не хочеться переривати вашої чоловічої розмови, одначе дозвольте вам нагадати, що ми тут перебуваємо зі спеціальним завданням, яке потрібно виконати! — пролунав голосок Селенії.
Вона з'явилася, як завжди, зненацька і, як завжди, в чудовій формі. Темрякос розгубився. Йому хотілося б ще порозмовляти, щоб, зрештою, все з'ясувати.
— Темрякосе, тобі ліпше спитати його самого! — чесно сказав Артур.
— Як це — самого? — перепитав здивований бідолаха.
— Ти йдеш до батька, стаєш перед ним і питаєш: «Тату, ти мене любиш?»
— А далі? — зацікавився Темрякос.
— А далі… далі я не знаю. Та хай би що він відповів, ти в будь якому випадку позбудешся проблем!
— Щось я тебе не дуже зрозумів, — сказав Темрякос, обеззброюючи всіх своєю щирістю.
Він і справді обмежений у своїх розумових здібностях, і, щоб зрозуміти когось, йому годилось би позичити сірої речовини…
— Тоді ти заспокоїшся і перестанеш весь час про це думати! — підвела підсумок принцеса і, схопивши Артура за рукав, потягла його за собою.
Темрякос печально поглянув їм услід.
— А я… Чи не міг би і я піти з вами? — спитав він.
Щоб промовити таку довгу і складну фразу, йому довелося добре напружити свої мозкові звивини.
Артур схвильований одвертим несподіваним проханням. Ще кілька годин тому ніхто й не подумав би, що Темрякос такий вразливий, як дитина. Тим більше — Селенія…