Хлопчикові очі спалахнули.
— Колись Миро розповідав мені про цю речовину, але її тоді лишень випробовували. А я була найкращою ученицею в класі! — гордо заявила вона.
— Ніколи в цьому не сумнівався! — відповів Артур в нетерплячці.
— Ця речовина подібна на густий сироп із екстракту селенеліїв. Якщо я не забула, то тільки одна істота може його виробляти…
Артур завмер, як кролик перед морквою.
— Це бджолина королева! — вигукнула принцеса, щоб далі не випробовувати хлопчикову терплячість.
Він відверто розчарувався. Перемовини з бджолиною королевою йому видаються такими ж складними, як і політ на Місяць.
— Напевне, все ж таки швидше буде повернутися до кабінету і пошукати в книжках! Як ми потрапимо у вулик? А ще ж потрібно його відшукати! Хто знає, де мешкають бджоли?
Прийшов час Селенії — вона лукаво усміхнулася і підморгнула Артурові.
— А тепер тобі доведеться покластися на мене!
Роза поволі прокидалася. Запах зефіру, яким її чоловік розмахував у неї під носом, подіяв.
— О-о-о! Шоколад! Який же ти милий! — промовила вона, потягаючись.
Звісно, сплутати зефір із шоколадом навіть без окулярів доволі складно, але можливо. Та запах! Ці ласощі виготовляються з неоднакової сировини! Тому помилка Рози не могла не насторожити. Певно, Упир занадто сильно стукнув їй по голові, і вона зовсім утратила нюх. Роза схопила коробку із зефіром і заходилася наминати, аж за вухами лящало.
— М-м-м! Який смачний шоколаді — аж муркала Артурова мати, облизуючи пальці і підтверджуючи таким чином, що й смакові її уподобання дещо змінилися.
Упиревий буханець усе перекинув у її мізках.
Франсуа-Арман обережно поклав на голову дружини компрес. Рухи його настільки урочисті, що всім здалося: він не компрес ставить, а покладає вінок на могилу.
— Відпочинь, любаї — промовив чоловік, укладаючи дружину на диван.
Роза усміхнулася, але бажання пощебетати її не полишило.
— А де Артур? — спитала вона, ніби нічого й не сталося.
Якби в цей час він був поруч, мати б почувалася в раю.
— Він… він у своїй кімнатії — затинаючись, відповів Франсуа-Арман, настільки ж переконливо, як стоматолог, що обіцяє пацієнту, мовляв, це не боляче.
— Нагадай йому, щоб зробив уроки, а потім приніс мені й показав! — сказала мати, з чого стало зрозуміло, що її свідомість також дещо змінилася. Арман ні кує ні меле.
— Е-е-е… хм… Так, звичайно! Вже йду! — нарешті відповів він і погнав у сад, ніби вхід у синову кімнату десь серед яблунь.
Та випадково, через що інколи нереальне бажання збувається, Арман був близький до істини, коли побіг у сад шукати сина. А оскільки він і не сподівався його там зустріти, то й не дивився під ноги і пройшов усього за кілька сантиметрів від хлопчика, не помітивши його.
Добре, що наші сантиметри — це мініпутські кілометри, тому Артур не гукнув батька. Бо найгучніший його крик ніхто б не почув.
До того ж друзі вже розпочали виконувати план Селенії! Артур стояв у маковій квітці і щосили розхитував її тичинки.
— А ти певна в нашому успіхові? — питав хлопчик принцесу, що сиділа на пелюстці поряд.
— Раніше ми його досягали! — упевнено відповіла дівчинка, вдивляючись у небокрай, ніби орлиця з вершини найвищої скелі.
Артур безжально трусив тичинки, ніби перед ним були яблуні під час збирання урожаю. Прийшов Барахлюш — його пригорщі переповнені яйцями бабок. Усівшись біля сестри, він заходився їх жадібно їсти.
— Ти колись бачив, щоб кролик не повівся на моркву? — спитав він Артура.
— Ні…
— А курчатко на личинку мухи?
— Ні…
— А гусінь на капустяний листок?
— Ні!
— А гамуль на круабучку?
— Та ні!
— Немає жодної бджоли, щоб не повелася на таку яскраву квітку, як ця маківка! — завершив пояснення Барахлюш і знову набив собі щоки улюбленими ласощами.
Принцеса усміхнулася, але не на братів жарт. Вона нарешті помітила ту особу, яку вони очікують уже цілих п'ять хвилин.
Бджола підлетіла до маківки і зависла над нею, як гелікоптер. Її вібруючі крила створювали такі могутні повітряні потоки, що Артур ледве встояв на ногах. Про всяк випадок він ухопився за тичинки.
Покружлявши, бджола пішла на зниження, вибрала найзручнішу позу і почала викачувати нектар. У цю мить Селенія заскочила їй на спину. Дожувавши, Барахлюш узяв приклад із сестри. Успішно прибджолившись, мініпути вчепилися в пух на бджолиному тулубі.
— А як же я? — загорлав Артур, щоб перекричати шум крилатого заводу з виробництва меду.