— Бджола збере весь нектар і піде у віраж, але перед тим спуститься нижче! Тоді й заскакуй їй на спину! — голосно проінструктувала Селенія.
Артур хитнув головою на знак згоди, але в глибині душі йому хотілося сказати «ні».
Бджола саме виконала своє завдання. Величезний насос прибрано, і комаха починає знижуватися, як і обіцяла Селенія.
— Ну ж бо! — гукнула принцеса, розмахуючи руками.
Бувають ситуації, коли ліпше не роздумувати, а діяти, особливо коли йдеться про те, щоб зробити якусь дурницю. Артур набрав у легені повітря і з бойовим погуком кинувся вперед. Уявіть собі швидкий потяг, який мчить горами, намагаючись наздогнати гелікоптер, — і ви отримаєте живописну картину погоні Артура за бджолою.
Високо підскочивши, хлопчик ухопився за м'які, але слизькі волосинки і відчув, що летить. Одначе його почуття польоту вмить змінилося неприємним відчуттям падіння! І справді, бджолині волосинки вислизають з утомлених рук, і якби Селенія вчасно не схопила його за комір і не втягла нагору, він би загримів вниз.
Принцеса допомогла хлопчикові прилаштуватися у себе за спиною, а він, для якого ця подорож на бджолі — перша в житті, уп'явся в Селенію, як потопельник у дерево. З переляку він ніяк не втямить, чому мініпути так упевнено сидять на цьому слизькому смугастому килимі.
— Гей, ти! Хочеш нас обох скинути? — насмішкувато спитала Селенія Артура, відчіплюючи його руки від своєї талії. — Ліпше намотай собі на руку бджолиний пух і перестань тремтіти!
— Перепрошую… — засоромлено відповів хлопчик, якому не вдалося приховати страху.
Барахлюш зареготав.
— Намотуй і влаштовуйся зручніше! — підбадьорив він приятеля. За прикладом юного принца Артур намотав довгі волоски на руку і всівся поряд із ним. Страх поволі зник.
— Ви готові? — спитала Селенія. — Зараз бджілка летітиме вгору, і нам лишається сподіватися, що наша маківка — останній пункт в її турне, і дорогою до вулика мадам не зависатиме над кожною зустрічною квіткою!
Рій так і лишився на своєму місці, дзижчить біля дуба, який вартує своїх мешканців. Лиш якась небезпека — і бджоли зразу ж сховаються в просторому дуплі. Ось і тепер, відчувши, як старе дерево здригається від важких кроків чужинця, комахи всі як одна залетіли в сховок. На узліссі постав Упир. На щастя, злочинець не відає, навіщо йому може знадобитися цей живий горщик меду, і проминув дупло, навіть не зазирнувши до нього.
Його мета далі. Це маленьке болітце в сизій рясці і з запахом гнилизни. Місце, відверто кажучи, малоприємне. Упир задоволено вишкірив зуби — на березі болота він почувається як удома. Попорпавшись під плащем, він витяг бамбукове стебло, закорковане з обох боків і оплетене шкіряною сіточкою. Відкоркувавши, У заглянув у порожнину. Там метушилося десятків зо п'ять осматів. Це, певно, ті, яким вдалося врятуватися під час повені.
Пригадуєте? Коли повінь змила королівство Упиря, він урятувався з невеликим загоном найкмітливіших і найудатніших осматів, що становили його особисту гвардію. Вони були беззастережно віддані Жахливому У і завжди супроводжували його.
— Вітаю вас, мої ягнятка! Нарешті ви вдихнете повітря! — звернувся У до осматів, ніби перед ним і справді гурт баранів.
Підійшовши до болота, він витряс їх із бамбукового сховку. Потім узяв Арчибальдову пляшечку і переможно підняв її вгору.
— Настав час моєї помсти! — урочисто проголосив він.
Кинуті в болото осмати часу не гаяли. Кожен устиг спіймати собі комарика і осідлати його. Воїни звикли до будь-яких труднощів. Вони за кілька секунд отямилися і були готові до своєї звичної справи. А комарики, як ви знаєте, виводяться на водяній поверхні, і весь свій короткий період дорослішання надзвичайно вразливі. Вони мають силу втриматися на поверхні, але не мають сил злетіти вгору. Саме тоді на них і полюють осмати, що звикли дотримуватися доктрини свого повелителя, який наказує атакувати противника, доки він ще слабкий.
— Хай допоможе нам богиня лісу! — вигукнув У.
Цю фразу він вимовив для годиться, бо особисто не вірить нікому і ні в кого, навіть у знамениту богиню лісу.
Упир поволі вилив рідину із пляшечки в болото — всю вилив, до останньої краплі, а потім недбало кинув її через плече.
Попервах нічого не відбувалося, і Упир занепокоївся. Невже Арчибальд обдурив його і замість потрібного засобу підсунув якусь дуровину? Але така думка могла виникнути лише в того, хто не знає дідуся: у старого джентльмена слово непорушне.
Отож нічого дивуватися, що невдовзі вода в болоті завирувала і на її поверхню вилізли справжні монстри. Вершники та їхні крилаті коні виростали в сто разів швидше, ніж піна на киплячому молоці. Лапи у комарів витяглися і зробилися схожими на гігантські ходулі. М'язи осматів роздулися, як повітряні куль За кілька секунд вершники з конями зрівнялися по величині з транспортними гелікоптерами. І ось над болотом злетіла бойова ескадрилья. Вихор, що його здійняли крила, покрив зморшками поверхню болота. Загуло так, що лісові мешканці, перелякані несподіваним вторгненням, повтікали з насиджених місць.