Обличчя чоловіка, який прийшов до лейтенанта Балтімора, теж нагадувало покійницьке — принаймні за кольором. Та й посмішка більше схожа на оскал черепа. Втім, якщо все, що він розповів, правда, тоді нічому дивуватися. Від таких апокаліптичних видінь будь-хто позеленіє.
— Кажу ж вам, вони повернулися! їх тисячі, більше, ніж минулого року!
— То все дурня! Сарана прилітає не раніш, ніж дозріє зерно, а цього треба чекати два місяці. Може, ви зранку трохи того… перебрали аперитиву?
Полісмен перевірив би відвідувача на алкогольне сп’яніння, та не було напохваті тестера.
— Я їх бачив, як от зараз вас! — кричав чоловік, остаточно втративши залишки глузду. — Вони величезні, у них ціла організація на чолі з начальником, який командує ними!
Лейтенант і Сімон здивовано перезирнулися.
— Месьє. У нас є важливіші справи, аніж полювати на вашу чортову сарану. Тут от з'явився небезпечний волоцюга. Підозрілий тип!
— Варто перевірити за картотекою, чи не встиг десь лишити сліди, — сказав Сімон, зазираючи в шухляду.
Полісмени переглянули картотеку грабіжників, бандитів, гопстопників та інших злочинців, одначе нічого не знайшли. На жодному фото не було обличчя, яке хоча би трохи скидалося на моторошну морду Упиря.
— Месьє, йдіть додому, добре виспіться. — порадив лейтенант чоловікові, враженому настільки, що ніяк не вийде з дільниці.
— Я вас попередив! Не скаржтеся, коли вони захоплять місто! — пророчим тоном промовив він, погрожуючи пальцем полісменам.
Але ті лишень усміхнулися йому співчутливо.
— У той день, коли коники-стрибунці захоплять місто, я почастую тебе! — пообіцяв лейтенант.
Зненацька усмішка сповзла з обличчя Сімона, і він обережно торкнувся плеча свого шефа. А коли той озирнувся, тремтячою рукою вказав йому на вікно. За вікном у чистому небі завис гігантський комар з вершником-осматом на спині.
Очі в Сімона поволі виповзли з орбіт, щелепа відвисла. Він такого не бачив навіть у кіно! Лейтенант Балтімор теж не міг втямити: що вони бачать — міраж, марево чи справжнього монстра?
— Т-т-та-а-а-а… ц-ц-ц-е-е-е… це не сарана, це… комар!
— Та яка вже там різниця! — знизав плечима відвідувач. — Тепер ти мені винен чарочку, приятелю! — додав він і вийшов, грюкнувши дверима.
А небо стрімко темнішало. Вибігши на вулицю, полісмени заклякли поруч із тим наляканим чоловіком. Небо над містом уже чорне. Та причина не в сонці, що вирішило піти на спочинок ополудні, і не в грозових хмарах. Безліч гігантських комарів закрили сонце так щільно, як ховає його хмара із вихлопних газів. Напевно, під час Другої світової німецькі літаки такими самими щільними хмарами оповили лондонське небо…
— Це… те… як його… нашестя прибульців! Точно воно! Поки що передові загони! Ще й не таке буде! — тоном знавця промовив зеленолиций відвідувач.
Несподівано в голові лейтенанта зблиснула думка: а що коли той диявол піддався мутації і розпався на безліч дрібних чортів? Хоча які там вони дрібні…
Балтімор озирнувся на напарника і побачив, що молодий полісмен з переляку навіть не дихав.
— Сімоне? — Певно, слід викликати підкріплення!
Бджола, що стояла на сторожі біля входу в дупло, сама себе питалася: з якого дива вона попросилася зарахувати її в загін повітряної поліції, коли могла спокійнісінько збирати нектар. Насправді, коли бачиш, як до дупла доповзає величезна драбина, чомусь не хочеться бути на передовій позиції. Бджола нахилилася до своєї приятельки:
— Певно, слід викликати підкріплення!
Артур з друзями все ще спостерігали за діями бджолиної королеви, яка все швидше й швидше махала лапками й смикала пузцем. Зненацька влетіла бджола-охоронець із терміновим повідомленням. Королева з радістю перервала процес, щоб трохи відпочити. Вона детально розпиталася бджолу про загрозу, яка нависла над вуликом, а потім наказала готуватися до відсічі. Бджоли зарухалися. Завуркали двигунчики, забряжчали жала, і жовтопузе смугасте воїнство вишикувалося чотами.
Артур знав, що битва буде нерівною. Бджоли переважають противника, вони краще зорганізовані, але в руках у людини — наймогутніша зброя, від якої не врятується жодна комаха. Це справжня війна двох світів. З одного боку — бджола, яка мільйони років боролася за право жити так, як їй хочеться, створіння, що надзвичайно цінує свої традиції. З другого боку — людина, мутант, який напоготові пристосуватися до будь-чого, який навчився виготовляти могутню зброю, що може знищити все довкілля. Виходить ніби боротьба самураїв проти атомної бомби…