Несподівано небо почорніло: бойові шеренги летючих чудовиськ затулили собою сонце.
— Що тут відбувається, шефе? — з тремтінням в голосі спитав водій.
Усі пожежники так трусилися, що аж автомобіль почав спотикатися.
Командор витяг уперед руку — він прийняв рішення і має намір повідомити його підлеглим.
— Ми йдемо на прорив! Головне — не зупинятися! — тоном переконаного в своєму плані боягуза вигукнув він. — Потрібно терміново попередити пожежну частину сусіднього міста!
— Але ж тут горять будинки! Ми що — не. зупинимося, щоб загасити їх? — наївно поцікавився його заступник.
— Звісно, ні! — не розмірковував над цим командор. — Коли вогонь уражає такі великі площі, тоді діє закон воєнного часу: ліквідовує наслідки катастроф армія.
І авто пролетіло без зупинки міськими вулицями, з чого дуже були розчаровані мешканці.
Подивований боягузтвом пожежників, Упир вдоволено захихотів.
— Мені дуже подобається цей світ! — загукав він і, змахнувши рукоклешнею, віддав новий наказ.
Дванадцятеро комарів вишикувались по-бойовому і полетіли до автозаправки. Дорогою вони перекинули два бензовози — і на шосе утворилася велика бензинова калюжа, яка потекла просто до центру міста. Упир знову змахнув рукоклешнею — і один осмат помчав до стовпа електромережі.
Могутнім ударом крил комар зрубав стовп навпіл, а його верхівка разом з електрод ротами упала в бензинову річку. За мить уся вулиця палахкотіла так, ніби вибухнув пороховий склад. Паніка посилилася. Упир дуже радів. Він став абсолютним правителем, і тепер під його п'ятою не один, а два світи. Так що ніхто вже його не зупинить.
Єдина надія на порятунок від Жахливого У — в золотистій краплині чудового пахучого меду, яку після виснажливої праці нарешті витисла зі свого пузця бджолина королева. Ця медова крапелька має величезну силу і за кілька секунд може збільшити будь-яку дрібноту — комаху чи мініпута. Але якщо змінити зріст може кожен, то перейти з одного світу в інший даровано не всім. Тут, в дуплі, така честь виявлена Артурові.
Перекладач Лінгванюх підкотив краплину до краю дупла, туди, де сидить хлопчик. Йому допомогли Селенія і Барахлюш. Потім пересвистувач сплющив її, згорнув, скрутив, ум'яв до такого стану, щоб можна було проковтнути. І ось Артур узяв із його рук маленького золотого ґудзичка. Завмерши, він розглядав її із захватом. Вона важка, ніби з чистого золота. Хоча мед узагалі дорожчий за будь-які коштовності.
— Подякуй королеві від мого імені! Обіцяю, що коли виконаю завдання, то її вже ніколи більше ніхто не потривожить!
— Повіримо тобі на слово! Мені після цього доведеться проспати років десять, щоб поновити сили, — зауважив перекладач.
Усміхнувшись Лінгванюху, Артур заговорив до Селенії.
— Ти певна, що не хочеш піти зі мною? Ніхто ліпше тебе не орудує чарівним мечем, і твоє уміння знадобиться у бою! — переконував він принцесу.
Хлопчикові від самої думки про розлуку з нею зробилося гірко на серці.
— Я потрібна своєму королівству. Батько старіє, і мені слід бути зі своїм народом. До того ж я ніколи не була у твоєму світі по-справжньому, і я не хочу свою першу мандрівку здійснити в розпал бойових дій.
— Правду кажеш! — відповів Артур. — Коли ми переможемо Упиря, я запрошу тебе в гості і познайомлю з батьками і бабусею. І ти переконаєшся, що мій пес Альфред ніскільки не схожий на йєті, — пожартував він насамкінець.
Селенія усміхнулася, але на душі у неї коти шкребли. Їй так не хочеться розлучатися зі своїм судженим!
— Швидше ковтай свою таблетку, а то я зараз зовсім розкисну! — наказала принцеса і відвернулася, щоб хлопчик не побачив сліз.
Артур ковтнув золотисту таблетку.
— І як, смачно? — спитав допитливий Барахлюш.
Перш ніж відповісти, Артур довго водив язиком по піднебінню.
— Справжній мед! — нарешті відповів він, облизуючись і позираючи лукаво на принца. — Липовий!
— Прошу тебе, не лізь на рожен! — схвильовано нагадала своєму коханому Селенія.
— Не хвилюйся! Я швидко зведу порахунки з мерзотником У! А потім ми з дідусем усьому дамо лад. Найважче — дочекатися десятої повні. Адже я не зможу потрапити до вас раніше.
Селенія мовчала. Їй важко щось сказати, бо вона боїться розплакатися. Несподівано принцеса зняла з себе могутнього меча і подала Артурові.
— Візьми його — він тобі потрібен більше!
З несподіванки Артур утратив мову. Але меч узяв. Він тупцяв на місці, не знаходячи слів.