Витерши сльози, Селенія виглянула із дупла і уважно прислухалася до незрозумілого шуму від дороги. Примружившись, щоб ліпше бачити, вона упізнала Арчибальдового кабріолета, який мчав, здіймаючи хмари куряви. Те, що дідусь поспішав на допомогу онукові, її підбадьорило. Але побачивши за кермом Темрякоса, що зігнувся у три погибелі, вона зразу втратила гарний настрій.
Темрякос сидів такий зосереджений, ніби бик, що жадав наздогнати тореадора в червоному плащі, з чого Селенія дійшла висновку, що Арчибальд потрапив у полон до Упиревого сина і той везе його до батька. Ми свідомі того, що її висновки не мають нічого спільного із дійсністю, але марево часом буває переконливіше за істину.
Гаряча королівська кров зануртувала, і принцеса кинулася з усіх ніг у покої, де відпочивала після трудів праведних бджолина королева. Селенія встигла перехопити й перекладача, який уже залазив у спальний кокон, щоб завершити свою сієсту. З несподіванки він гепнувся на підлогу і розбив собі носа.
— Що таке? Ми горимо? Мені дадуть нарешті виспатися? — загундосив він, затиснувши носа рукою.
— Негайно перекладай те, Що я казатиму королеві. Бо обіцяю тобі вічний сон! — нетерпляче горлала принцеса.
Лінгванюх зрозумів, що коли він заперечить, то травмованим носом уже не відкупиться. Так що легше виконати наказ цієї шалениці-принцеси.
Задихавшись, Селенія вбігла до королівських покоїв і заторохтіла.
— Королево! Ваша величносте! Небезпека, яка загрожує Артурові, вдвічі більша, бо Темрякос, Упирів син, поєднав із батьком сили. Юний принц відважний та сміливий, але не такий могутній. Він не переможе в битві. А якщо так станеться, то ми програємо у війні, бо Упир спершу зруйнує великий світ, а потім і малий. Як ми виживемо без прозорих річок, без листочків на деревах, без медоносних барвистих квітів? Якщо зникнуть дерева, зникне ліс, то й ми пропадемо.
Принцесині слова йдуть від самої душі. А на очах бринять сльози. Ніколи вона не промовляла так щиро і переконливо! Перекладач-пересвистувач ледве встигав натискати на дірочки, щоб якомога виразніше пересвистати стурбованість дівчини.
Королева не лишилася байдужою до її слів, але втома завадила їй відповісти з таким же запалом. Не дочекавшись відповіді, Селенія й далі переконувала чільницю бджіл.
— Ваша величносте, я знаю, ви живете усамітнено. Ви королева — і ваша справа керувати великим королівством. У вас немає нікого, на кого б ви могли опертися у важкі часи. Вам ні з ким поділитися тривогами, вам ніхто не підкаже правильного рішення. Тому ви краще за всіх знаєте, що таке самотність і як важко її витримати. Упевнена, такого ви не побажаєте нікому. Але якщо я сьогодні втрачу свого принца, моя самотність буде печальнішою за вашу. У мене навіть не вистачить сліз, щоб утопити горе. Рятуючи його життя, ви врятуєте й моє.
Слова Селенії, як стріли, пронизували серце королеви, і вона, забувши про втому, кілька разів коротко пискнула, а перекладач пересвистів:
— Який у тебе план, принцесо?
У Селенії вмить висохли сльози, і вона радісно усміхнулася.
Ми поки що не знаємо, який план у Селенії на думці, зате можемо упевнено сказати, що Упир успішно здійснював свій загарбницький задум. Артур ледве рухався, його комар увесь у милі. В нещасливої комахи відрубали крило, та ще й у неї відірвалася панель управління, яка кріпилася на вирячені комарині очі і поєднувалася до поводів. За допомогою цього пристрою вершник керував комаром, смикаючи за поводи то праворуч, то ліворуч. На кожному оці по чотири панелі, і якщо бодай одна відвалиться, керувати комахою стає дуже важко. Сьогодні Артур зробив стільки фігур вищого пілотажу, що на очах його комара всього дві панелі. Керувати ним — все одно, що вести автомобіль без педалей та керма.
Упир утішається. Спостерігаючи, як його противник утрачає сили. Руки в хлопчика тремтіли, дихання збилося, ївін став раз по раз помилятися. Ось він потяг за всі поводи, але його некерований комар навіть не намагався змінити напрямок і влупився в дах, зламавши своє останнє крило.
Артур втратив висоту і разом із летючим конем упав на землю, здійнявши хмару куряви. Комар розбився на пляцок, а хлопчика викинуло із сідла, і він, підлетівши догори, як незграбний пінгвін, упав поряд. Могутній меч випав із рук і потонув у пилюці.
Упир нетерпляче чекав на цю мить — він задоволено заплескав у долоні.
— Чудово, юначе! Ви нам зіграли незабутній спектакль! Ваша доблесть не має рівних, хоча демонстрували ви її, якщо чесно, дарма, — вдавано пошкодував хлопчика Жахливий У. — Схопіть його!