Артур у пастці. Він згоден на все.
— Так присягаю тобі! Обіцяю! А тепер розв'яжи мене!
Проте Селенія не поспішає діставати меча.
— Ти щось сказав? Я погано чую! — навмисно розмірено промовляє вона. — Ти в чомусь присягаєш мені?
Відчуваючи свою владу над хлопчиком, принцеса хоче насолодитися помстою.
— Так, Ваша Високосте! — поспішає відповісти Артур.
— Ваша Високосте? І тільки?
— Так, Ваша Королівська Високосте! — репетує Артур голосом волаючого в пустелі.
Принцеса в роздумах. Що б таке вигадати ще?
— Гаразд, я вибачаю! — нарешті поблажливо повідомляє вона і задирає свого гарненького носика, як це вміють робити тільки принцеси.
Павук уже зовсім поруч — Артур бачить, як із його відкритої пащеки капає слина. Хлопчик хоче закричати, але страх паралізує його. І він тільки беззвучно розкриває рота.
Павук невблаганно насувається на хлопчика. Він такий великий, що його тулуб виступає над краями ущелини.
Селенія зривається з місця і після якогось хитрого піруету б'є павука прямо в щелепу.
Захитавшись, як п'яний, павук зупиняється. Він трясе головою, ніби перевіряє, чи вона ще є на в'язах, потім клацає щелепами. Чути звук, що нагадує скреготіння заржавілого заліза…
Селенія дивиться павукові прямо в очі.
— Геть звідси, товстун! Ця їжа тобі не по зубах! — зверхньо заявляє принцеса, і павук зупиняється, прислухаючись до її слів.
Артур не вірить своїм вухам, не вірить і своїм очам. Королівська донька розмовляє з величезним павуком!
Ще кілька годин тому така сцена видалась би йому сном. А якби він розповів цей сон бабусеньці, то вона б уклала його в ліжко та ще й про всяк випадок дала б таблетку аспірину.
Простягнувши руку до Барахлюша, який зручно примостився на камінці, Селенія клацає пальчиками, як кастаньєтами.
— Барахлюше, цукерку! — наказує вона.
Юний принц порпається в кишенях і дістає круглий льодяник на паличці, схожий на «Чупа-чупс», тільки загорнутий у чудовий фантик з пелюсток троянди. Барахлюш кидає цукерку сестрі, і та ловить її на льоту. Вона розгортає льодяник. Під дією повітря він роздувається, наче велетенська повітряна куля.
— На, скуштуй, потім скажеш, чи смачно! — каже Селенія і вправно заштовхує рожеву кулю в пащу потвори.
Павук завмер, як маля, яке вперше не спирається на мамину руку. Очі його втупились у паличку, що стримить із пащі, а сам він занімів в очікуванні. Цікаво, павук ще чогось чекає від Селенії?
— А тепер іди їсти свою цукерку, вона полунична, — говорить павукові принцеса.
І павук починає гучно смоктати льодяника. Його криваво-червоні очі поступово стають кольору недозрілої полуниці і набувають мигдалеподібної форми.
Селенія усміхається до павука.
— Який слухняний хлопчик! — каже вона і прямує до Артура, сповитого по руках і ногах. Обрізавши мечем липкі нитки, дівчинка допомагає йому вибратись на тверду землю.
— Ти врятував мені життя — я врятувала тобі. Тепер ми квити, — промовляє Селенія так, ніби повідомляє рахунок футбольного матчу.
— І зовсім ти мене не врятувала! — обурюється Артур. — Ти з самого початку знала, що я нічим не ризикую! Тобі хотілося, щоб я наобіцяв усяких дурниць!
— Ти теж чудово знав, що нічим не ризикуєш! Зробивши перший крок, ти обернувся, помітив павутину і зрозумів, що не впадеш у провалля! Месьє захотів побавитись у хитруна — і сам потрапив у свою ж пастку! — у голосі принцеси вчувається погроза.
— А мадам корчить із себе залізну леді! Та коли зникає Піноккіо, вона шморгає носом і хникає, як Мальвіна та П’єро, разом узяті! — роздратовано відповідає Артур.
— Що за чарівна парочка! — кепкує Барахлюш. — Довгими зимовими вечорами ви ніколи не набриднете одне одному!
— А ти не втручайся, коли тебе не просять! — в один голос обізвалися на його репліку Селенія та Артур.
— Ти казав, що ладен померти за мене. А сам тільки насміхався! Ти підлий брехун! — сердиться принцеса.
— Знаєш, що я скажу тобі на це? Ти всього-на-всього…
Але Селенія не дає доказати:
— Ти забув про свою обіцянку, яку дав мені лише кілька хвилин тому?
Від несподіванки Артур так боляче прикушує свого язика, що аж сльози виступають. Він розуміє, що це чергова пастка, і якщо зараз нічого не вигадає, то опиниться в ній назавжди.
— Ну, обішшав… обішшав… під стаххом шмешші! — від болю він почав дуже шепелявити.
— Не викручуйся! Так обіцяв чи ні? — продовжує допитуватися Селенія.
— Ну, обішшав… — змушений погодитися Артур.
— І що далі? Кому ти все це обіцяв? — принцеса намагається витягти з хлопчика усі слова його клятви.