Невидимий механізм починає діяти, чути скрип і крехтання шестерінок: десь поруч запрацювала складна система із зубчастих коліс, мотузок і блоків.
— Я так зрадів, що він живий! — шепоче Барахлюш.
— Коли працюєш на Упиря, не можна стверджувати, живий ти чи ні: може, твою загибель всього лиш відстрочили, — зауважує Арчибальд. А він знає, про що говорить.
Механізм довго гурчить — і в самому кінці зали в стелі відчиняється невеликий люк.
Судячи з того, що в отвір ринуло сонячне проміння, цей люк веде на вулицю.
Сонячний промінь швидко добирається до верхівки піраміди, де встановлено найбільший рубін.
Коштовний камінь враз стає яскраво-червоним, а за ним починає пломеніти вся піраміда, ніби різдвяна ялинка, на якій запалили спочатку верхівку, а потім решту гірлянд.
Тепер піраміда сяє рівним багряно-червоним сяйвом, ніби витримане вино, налите в кришталевий келих, через який пропустили сонячний промінь.
Видовище незабутнє, і наші друзі, попри своє незавидне становище, зуміли його оцінити.
Промінь завершує свій біг на останньому рубіні, з якого зроблено трон Упиря.
Як тільки промінь торкається рубіна — трон спалахує. Багряне сяйво перекидається на Жахливого У, який сидить на троні, і чорна постать правителя стає криваво-червоною. Упир перетворюється на вогняне божество.
Осмати злякано кричать. Дехто навіть падає на коліна. Подібні трюки завжди впливають на натовп, і досвідчений диктатор У вміє ними чудово користуватися.
Тільки старий Арчибальд не бачить нічого магічного в цьому видовищі, адже він — учений. Дивлячись на сяючі коштовності, дідусь задоволено усміхається.
— Ну як, Арчибальде? — звертається до нього Упир. — Ви можете пишатися тим, як ми використали одержані від вас знання.
— Дуже красиво! Звісно, користі від цього мало, хіба що підфарбувати ваші щічки, але красиво, — відповідає дідусь.
Жахливий У, трохи подумавши, вирішує не сприймати Арчибальдове зауваження як образу.
— Що ж, можливо, моя нова зрошувальна система вам сподобається більше? — іронізує він.
— Вона зроблена непогано, і має працювати добре, — визнає Арчибальд. — Шкода тільки, що не за призначенням…
— Та невже? Ваша система мала постачати воду! — награно дивується Упир.
— Саме так! Щоб поливати рослини і давати воду для життя, а не для того, щоб влаштовувати повені! — уточнює учений.
— Але, мій дорогий Арчибальде, ми не збираємося влаштовувати звичайну повінь… Ми маємо намір влаштувати потоп, щоб утопити, розчинити, назавжди змити мініпутів з Першого Континенту! — патетично промовляє У.
— Та ви справжнє чудовисько! — хитає головою засмучений дідусь.
— Я вже чув це від вашої невістки!
А самі ви хто? Теж мені, вчений! Хто вам дав право змінювати течії рік, прокладати дороги там, де їх не передбачила природа? Чому ви вважаєте себе вищим за природу? Чому втручаєтеся в те, що вона створила? Ви що — мудріші за неї?
Арчибальд мовчить, і Упиреві здається, що він нарешті знайшов його вразливе місце.
— Ви, вчені, завжди спочатку щось винаходите, а «вже потім думаєте про наслідки ваших винаходів, — продовжує У. — Природа витрачає на прийняття рішень довгі роки. Вона допомагає розпуститися квітці, а опісля тисячі років експериментує, перш ніж обрати місце, де буде добре і їй, і всьому тому, що росте поряд з нею. А ви не встигаєте щось винайти, як одразу проголошуєте себе геніями і вимагаєте, щоб ваші імена увічнили в пантеоні Історії — глузливо завершує Упир.
Темрякос нічого не зрозумів зі сказаного батьком, але про всяк випадок злісно зареготав.
— А які у вас непомірні претензії! — презирливо додає диктатор.
— Згоден, непомірні претензії, дорогий Упиряко, нікого не прикрашають. Інакше ви б брали призи на конкурсах краси і боді-білдингу, — відповідає Арчибальд.
Фізіономія правителя аж перекосилася. Чи не пора показати місце цьому чоловіку? Чи трохи ще зачекати?
— Незважаючи на такий ворожий випад проти мене, я розцінюю ваші слова як комплімент. Бо жоден правитель не зможе стати великим, якщо ні на що не претендуватиме! — зверхньо промовляє Упир.
— Імператор, король, правитель — це лишень титули. А щоб стати справжнім володарем, треба бути добрим, справедливим і великодушним, — тоном наставника зауважує Арчибальд.
— Оце так! Чи стояли б ви зараз переді мною живий та здоровий і, судячи з ваших слів, у чудовому настрої, якби я не мав отих чеснот? Отож усе тільки-но сказане вами з повним правом стосується мене! — продовжує знущатися Упир.
Темрякос теж хихоче — він уперше зрозумів жарт.