Артур розгублений. Вона що, дратує його? Але навіщо? Ой, як уже йому остогидло почувати себе безпомічним мишеням у пазурях цієї чарівної дикої кішки! І, набравшись хоробрості, Артур зі всією можливою в його становищі уїдливістю запитує:
— Слухай-но, а яким чином ти дізнаєшся, що більше приваблює в тобі нареченого: ти сама чи твоє королівство?
Усмішка Селенії говорить: кішка ось-ось випустить пазурі. Нерозумна мишка сама лізе до неї в пащу, то чому не побавитися з нею?
— Дуже просто! Я маю свій особливий тест для женихів! І за його допомогою завжди знатиму, що більше подобається претендентові: я чи мій трон.
Принцеса хоче спіймати хлопчика на наживку, а він, як карась, кружляє навколо і ніяк не заковтне.
Та рибалка розраховує точно: за кілька хвилин рибка попалася на гачок.
— А… що це за тест? — тихо запитує Артур.
— Тест на довіру. Той, хто переконує, що кохає свою наречену, повинен у всьому їй довіряти. Повністю, сліпо, без будь-яких застережень! До речі, як і вона йому. Щоправда, чоловіки на таке не здатні, бо вони нікому не довіряють, а жінкам і поготів!
Її натяки не залишаються непоміченими! Наживка вже в рибці!
— Ти можеш цілком довіряти мені. Селеніє, — палко промовляє Артур.
Принцеса у відповідь ніжно всміхається. Що ж, перевіримо, чи не зірветься карась із гачка. Уповільнивши ходу, вона уважно поглядає на Артура.
— Справді? — Селенія дивиться Артурові прямо в очі. Зараз вона дуже схожа на удава Каа, проте хлопчик цього не помічає.
— Справді! — відповідає Артур. Його чесність обеззброює.
Принцеса поблажливо всміхається.
— Це що — пропозиція руки і серця? — з погордою запитує вона. І тепер знову стає схожою на кішку, яка збирається побавитися вже із золотою рибкою у прозорій склянці. Рибка бачить кішку і з переляку мечеться у склянці… Рудий Артур так схожий на золоту рибку!
— Я розумію… Я ще надто маленький, — виправдовується він, — але ж я врятував тобі життя, і не раз!
Селенія суворо обриває його.
— Це не має ніякого значення. Ми всі робимо спільну справу. А якщо ти кохаєш, то зобов'язаний довести, що можеш робити навіть те, чого тобі не хочеться! Якщо наказує твоя обраниця! І ніяких відмовок!
Артур уже зовсім повісив носа. Він навіть не підозрював, що кохання — це таке страшне випробування. У всьому підкорятися якомусь дівчиськові?! Він же думав, що буде звершувати подвиги, а потім пожинати плоди слави! Вона буде захоплюватися ним. А виходить, що кохання — це всього лиш багряні щоки і палахкотливі вуха! Все інше вигадане для кіно!
— Ось ти, наприклад, заради мене готовий до будь-яких випробувань? — чути нове підступне запитання.
Хлопчик розгубився. Золота рибка Артур усе ще б'ється об прозорі стінки склянки, намагаючись уникнути пазурів підступної котячої лапки. Стінки слизькі — і рибка крутиться на місці.
— Ну… якщо ти вважаєш… що тільки так я можу довести тобі свою відданість… так, — поступається рибка, сподіваючись у глибині душі, що нічим поганим її згода не закінчиться.
Селенія зупиняється і обходить Ар-тура, як миша шматок сиру.
— Що ж… подивимося… — промовляє вона, ніби оцінюючи його. — Якщо ти згоден, тоді крокуй назад!
Артур здивований. Якщо тільки один крок уперед чи назад, то нічого не зміниться — є ж стежка. Але якщо доведеться відступати й далі… Обережно нащупавши місце, куди ставити ногу, він робить крок назад.
— Далі! Далі! — наказує Селенія. Артур у відчаї дивиться на Барахлюша, а той тільки піднімає очі до неба і розводить руками. Його сестра завжди вигадує нецікаві та невеселі ігри. І ця гра йому добре відома і теж йому не до вподоби. Але ж Артур сам напросився, тож нехай грає. А принц тим часом відпочине.
Артур несміливо робить ще один крок назад.
— Ще! — владно вимагає Селенія.
Хлопчик нерішуче поглядає через плече. Позаду нього безодня — та сама, по краю якої вони йдуть уже кілька годин. Ущелина така глибока, що й дна не видно.
Цікаво, що за правила в цій грі? Як довго йому доведеться доводити свою хоробрість? Він відступає ще на крок, ще… І п'ятками торкається краю провалля.
Принцеса ж усміхається: схоже, їй подобається поведінка Артура. Однак випробування не завершене. Слухняна рибка має ще трохи потріпотіти.
— Я ж просила тебе відійти назад. Чому ти зупинився? Ти мені не віриш?
Артур розгублений. Якщо по правді, то він не бачить жодного зв'язку між довір'ям і його кроками до краю жахливої безодні. І раптом Артур починає шкодувати за тими уроками математики, які він благополучно проспав. Напевне, якби він краще вчився, то, можливо, зумів би знайти розв'язок тієї задачі, яка зараз стоїть перед ним…