— Я їх виконую.
— Ви думаєте про Гойта. Він вас відволікає.
— Мене ніхто не відволікає, крім вас. Я навіть не знаю, що ви тут робите.
— Правоохоронні інституції мають співпрацювати. Хіба не такою є «лінія партії»?
— Тут лише я співпрацюю. Я надаю інформацію. А що отримую від вас навзамін?
— Чого ви очікуєте?
— Ви могли б для початку розповісти, чому втрутилося Бюро. Воно ніколи не займалося жодною з моїх справ. Чим відрізняються Їґери? Що ви знаєте про них такого, чого не знаю я?
— Мені відомо про них не більше, ніж вам.
Чи він сказав правду? Ріццолі не могла перевірити. Вона не розуміла цього чоловіка. А зараз до її замішання додалося ще й сексуальне збудження, яке вносило плутанину в усе їхнє спілкування.
— Уже по третій, — сказав він, поглянувши на годинник. — На нас чекають.
І пішов до будівлі, але Ріццолі ще якийсь час стояла сама на парковці. Її здивувала власна реакція на Діна. Нарешті вона глибоко вдихнула й попрямувала до входу, збираючи в собі мужність для нової зустрічі з мерцями.
Від цього тіла її принаймні не вивернуло. Із нього майже вивітрився нестерпний сморід розпаду, від якого їй стало зле під час аутопсії Ґейл Їґер. Однак Корсак усе-таки виявив свою звичну обачність, змастивши шкіру під носом бальзамом «Вікс». На кістках залишилося лише декілька шматків плоті, і хоча, звісно, запах був неприємним, але не аж таким, щоб Ріццолі почала блювати. Вона аж ніяк не збиралася повторювати вчорашню принизливу виставу, особливо зараз, коли Гебріел Дін стояв саме навпроти неї і міг помітити кожну її гримасу. Вона стоїчно чекала, поки доктор Айлс і доктор Карлос Пепе, антрополог-криміналіст, розпакували і обережно вийняли скелетоподібні рештки, а потім розклали їх на застеленому простирадлом столі.
Шістдесятирічний доктор Пепе, згорблений, як гном, поринув у дитячий захват, коли побачив уміст контейнера. Він роздивлявся кожну частину тіла так, наче вона була зі щирого золота. Ріццолі бачила лише купку брудних кісток, безликих, наче голе віття дерев, а доктор Пепе розрізняв там ключиці та променеві й ліктьові кістки. Він вправно ідентифіковував їх і розкладав у правильних позиціях. Відламані ребра і грудна кістка приглушено стукотіли по застеленій сталевій поверхні. Хребці, двоє з яких було хірургічно зрощено, спускалися вниз по центрі столу до западини тазових кісток, які формою нагадували моторошну корону. Розкладені по боках кістки рук утворили тоненькі малосилі кінцівки, які закінчувалися суглобами, схожими на брудні камінчики, — але насправді саме ці крихітні кісточки надають людським рукам такої дивовижної рухливості. Одразу стало помітно стару травму: сталеві кріплення в лівому стегні. Зверху доктор Пепе поклав череп і окремо щелепу. Крізь нашарування бруду полискували золоті зуби. Тепер усі кістки лежали на своїх місцях.
Однак із контейнера ще не все дістали.
Перевернувши його, доктор Пепе витрусив рештки вмісту. На застелену тканиною тацю посипалися грудочки землі й жмутки сплутаних пасом волосся. Він спрямував світло на тацю і, взявши пінцет, почав колупатися в бруді. І за декілька секунд він знайшов те, що шукав, — крихітний шматочок якоїсь чорної речовини, схожий за формою на велике зернятко рису.
— Пупарій[14], — пояснив доктор. — Його часто плутають із послідом пацюків.
— От я саме про це й подумав, — сказав Корсак. — Пацючий послід.
— Тут багато таких оболонок. Потрібно лише знати, що ми шукаємо. — Доктор Пепе відібрав ще декілька чорних «зерняток» і склав їх маленькою купкою. — Calliphoridae, — додав він.
— Що? — перепитав Корсак.
— Мухи, які харчуються падаллю, — переклав Дін.
Доктор Пепе кивнув.
— Ви бачите оболонки, в яких розвиваються лялечки цього виду мух, — сказав він. — Щось на кшталт коконів. Це екзоскелет для лялечки третьої стадії. Потім звідси вилітає доросла муха. — Він поглянув на пупарії крізь збільшувальне скло. — Усі вони вже виплодилися.
— Тобто? — не зрозуміла Ріццолі.
— Вони всі порожні. Мухи вже повилітали.
— Як довго триває життєвий цикл Calliphoridae в цьому реґіоні? — запитав Дін.
— О цій порі року лялечка перетворюється на муху десь протягом тридцяти п’яти днів. Але зауважте, що оці дві оболонки вирізняються за станом і кольором. Це все лялечки одного виду, але ці оболонки довше піддавалися дії зовнішнього середовища.
— Два різні покоління, — сказала Айлс.
— Я теж так думаю. Цікаво, що сказав би ентомолог.
— Якщо кожне покоління досягає зрілості за тридцять п’ять днів, то чи означає це, що тіло лежало там сімдесят днів?