«Не наш клієнт», — подумала Ріццолі. Навіть о цій пізній порі по Еннекін їздили люди. Вона вже втратила лік усім відстеженим машинам. Забагато хибних тривог поміж довгих інтервалів нудьги. Весь адреналін вигорів, і тепер Ріццолі поринала в ступор, спричинений браком сну.
Розчаровано зітхнувши, вона відкинула голову. Крізь переднє скло виднілася чорна хаща, в якій лише де-не-де спалахували світляки.
— Ти, паскудо, — пробурмотіла вона, — йди до мами…
— Кави хочете?
— Так, дякую.
Корсак налив їй зі свого термоса. Кава була міцна, гірка і жахлива на смак, але Ріццолі все одно її випила.
— Сьогодні я постарався. Подвійна порція «Фольгерса»[16]. Це вдихне життя у ваше тіло.
— Гадаю, я вже достатньо випила. Хай би в мою голову життя повернулося.
Ріццолі подивилася на хащу, де в темряві пріло листя і нипали тварини. Зубасті тварини. Вона пригадала погризені рештки Рахітичної Жінки і подумала про єнотів, які жують ребра. Про собак, які ганяють черепи, мов м’ячі. Вона дивилася на цей ліс і уявляла собі аж ніяк не Бембі.
— Я навіть говорити про Гойта більше не можу, — сказала Ріццолі. — Варто мені вимовити це ім’я, і люди починають дивитися на мене із жалістю. Вчора я намагалася провести паралель між Хірургом і нашим новим убивцею і бачила, що думає Дін: «У неї в голові лише Хірург». Він вважає мене одержимою. Хтозна, може, так і є, — зітхнула вона. — Може, тепер так буде завжди. Бачитиму на кожному місці злочину його руку. Всі злочинці матимуть його обличчя.
Вони поглянули на радіо, з якого пролунав голос диспетчера:
— Незаконне проникнення на територію кладовища Фейрв’ю. Є хтось поблизу?
Ніхто не відповідав.
Диспетчер повторив:
— Прохання перевірити кладовище Фейрв’ю. Незаконне проникнення на територію. Команда дванадцять, ви там?
— Команда дванадцять. Десять сорок, Рівер-стрит. Код один. Не можемо перевірити кладовище.
— Ясно. Команда п’ятнадцять, що у вас?
— Команда п’ятнадцять. Вест Роксбері. Усе ще ситуація шість. Люди не розходяться. За нашими оцінками, зможемо дістатися кладовища за півгодини-годину, не раніше.
— Є хтось вільний? — запитав диспетчер, розсилаючи радіохвилі по всіх доступних патрульних машинах.
Теплої суботньої ночі рутинна перевірка території кладовища не була пріоритетною. Мертвим байдуже до підлітків-хуліганів або парочок, які шукають усамітнення. Копи мають перш за все захищати живих.
Тишу порушив один із учасників засідки.
— Це п’ятий. Ми на алеї Еннекін. Кладовище Фейрв’ю зовсім поруч…
Ріццолі натиснула кнопку зв’язку:
— П’ятий, це перший, — кинула вона. — Ви покидаєте свою позицію? Прийом?
— У нас п’ять машин на позиціях.
— Кладовище в нас не в пріоритеті.
— Перший, усі зараз на викликах, — сказав диспетчер. — Зможете виділити одну машину?
— Ні. У мене всі мають лишатися на своїх позиціях. П’ятий, прийом?
— Зрозумів. Лишаємося на позиції. Диспетчере, ми не зможемо перевірити кладовище.
Ріццолі роздратовано видихнула. Можливо, завтра на неї скаржитимуться, але вона не могла поступитися жодною машиною заради якоїсь буденної перевірки.
— Не сказав би, що в нас тут купа роботи, — озвався Корсак.
— Коли стане гаряче, все закрутиться. Я не дозволю порушувати план.
— Знаєте, та штука, про яку ми говорили… Про вашу одержимість.
— Не треба зараз про це.
— Не буду, не буду, бо ще голову мені відкусите.
Він штовхнув двері.
— Ви куди?
— Відлити. На це треба дозвіл?
— Я просто запитала.
— Кава рветься на волю.
— Нічого дивного. Вашою кавою можна було б чавун пропалювати.
Він вийшов з машини і пішов у кущі, на ходу вже тягнучись до поясу штанів. Заходити за дерево він не став, просто зупинився в кущах. Ріццолі відвернулася, щоб не дивитися на це. У кожному класі є дитина, якою всі гидують. І Корсак явно був із таких. Хлопчик, який прилюдно колупається в носі, смачно відригує і ходить у сорочці з плямами від їжі. У цієї дитини пухкі й вологі руки, і за всяку ціну ви уникаєте дотику до них, бо боїтеся що на вас переповзуть воші… Ріццолі відчувала до Корсака огиду і водночас жаль. Поглянувши на каву, яку їй він налив, вона вихлюпнула рештки у вікно.
Її сполохало нове потріскування радіо.
— На схід по Дедгем рухається машина. Схожа на таксі.
— Таксі о третій ночі? — перепитала Ріццолі.
— Це те, що ми бачимо.