— Тобто, — аж зупинився Фіндекано, — зробити з Квендо urко? … То це таки правда?
— Пробуджені запевняють, що це не так, — заспокійливо мовив Майтімо, — оті ікласті потвори, схожі на великих мавп, напевне не є колишніми Квенді. Але мама говорить — найстрашнішим є душа urко в тілі Ельда. Там, в Середзем’ї, серед небезпек, одразу було видно, де біле, де чорне. Тут, в безпеці і добрі, можна й помилитись.
— Це мама твоя каже?
— Мама… — кивнув Руссандол, — вона мудра… Ми прийшли, оtorno[51]…
Фіндекано розквітнув усміхом. Otorno … Побратим… Брат… Старший княжич з Attea Nosse Finwioni [52] дуже хотів мати ще одного брата. Але не маленького, а такого, як Майтімо. Захисника-побратима. Часом, спостерігаючи за шістьма позосталими Феанаріонами, син Нолофінве вважав, що вони недооцінюють таке щастя — мати старшого брата.
Руссандол тим часом видобув зі схованки у старому дуплявому дереві великий згорток. Фіндекано аж примружився від солодкого передчуття.
— Вибирай, — мовив Майтімо. В руках він тримав два мечі у шкіряних піхвах.
Меча було обрано опісля довгого обговорення. Він був ще заважким для дитячих рученят Фіндекано, але Руссандол запевнив друга, що до ваги зброї потрібно звикати змалечку. Принаймні, так говорила ненька Нерданель, котра й сама непогано володіла мечем.
— Чия робота? — спитав Нолофінвіон, милуючись блискучим лезом, — як справжній…
— Він і є справжнім, — відповів Майтімо, — наточити лишень, і все… А робота… Робота моя…
- І батько тобі дозволив?
— Я робив це у кузні батька моєї матері, - сказав Руссандол сміючись, — а пан Магтан, як ти знаєш, обожнює зброю.
Приятелі витягли зі сховку два луки, які були принесені ними туди раніше, і тул зі стрілами, один на двох.
— Ходімо, — сказав Майтімо, — подивимося, чи прийшов наш третій воїн…
Втаємничити у свій задум вони поки що вирішили лише старшого княжича з Nelya Nosse Finwioni[53] . Задум був простим — навчитися володіти зброєю і утекти на той бік моря, де позосталі в Середзем’ї Квенді, прозвані Аварі-Відмовники, напевне потерпають від вовкулаків та urqui. А десь ще тиняється лісами Саурон, колишній Мая Артано… Словом, роботи для воїнів-Ельдар мусило вистачити до останніх днів Арди.
Фінарато вони вирішити втаємничити з двох причин. Перша: син князя Арафінве вважався розумником, недарма йому змалечку приліпили жартівливе прізвисько Інголемо[54], яким часто заміняли материнське назвисько Інголдо[55], однакове у князя Арафінве та у його сина. Майтімо вважав, що їм буде потрібна особа, здатна складати плани наступу й оборони. Другою причиною було походження старшого княжича Третього Дому. Його мама Еарвен походила з народу Телері і була донькою Ольве, князя Альквалонде. Фінарато мав доступ до корабликів Телері, на одному з яких і планувалася втеча.
Перед тим, як іти до місця зустрічі з майбутнім укладачем військових планів, Майтімо добув з кишені штанів гребінця і швидко, майже не смикаючи, розчесав молодшому другові чорне густе волосся. Вправність його рухів свідчила про довгу практику. Скінчивши, Руссандол заплів Фіндекано дві коси спереду, переплів їх золотими скрученими нитками, які завбачливо дістав з тієї ж кишені, ще дві косички скрутив на потилиці, а решту волосся, якого ще зосталося багатенько, пустив вільно.
— Не лізтиме в очі, - мовив, — під час вправ.
Фіндекано подивився на себе в невеличке люстерко, котре з’явилося на світ з тієї ж кишені, і вирішив, що йому личить.
— Рушаймо, — мовив задоволено.
Фінарато вони знайшли на умовленому місці, біля невеличкого озерця, що звалося Ілін. Синьоокий білявий Інголемо, виправдовуючи своє прізвисько, сидів на березі, заглибившись у сувій з письменами. Поруч вовтузився з луком ще один підліток-Ельда, темноволосий і сіроокий, як більшість Нолдор.
— Здавайтесь, вас оточено! — зловісно мовив Майтімо, вихоплюючи меча з піхов. Приятель Фінарато, якого звали Едрагілем, миттю зірвався на ноги і з силою натягнув тятиву свого лука. Аж ніяк не іграшкова стріла свиснула поруч і вп’ялася в дерево.
— Прокинься, Арафінвіоне, — гукнув ошелешений Руссандол, — твій охоронець стріляє на влучення. Ми ще не в Середзем’ї — чи ти забув?