— Я все оповів Ельве Сінголло, — оповідав він, — і віддав листи. Менегрот є дійсно дивом з див — це місто, вирублене в скелі. Місто камінного мережива… там прекрасні мости вінчають потічки, там альтанки, мов квіти, приховані у заростях… Княгиня Меліян — диво вроди, Напівбогиня… А князівна Лутіень, ще зовсім юне дитя, просто вражає…
— Однак, — озвався ледь насмішкувато Турондо, — мій родич має такий вигляд, ніби прибув з поля програної битви. Чи не закохався ти, Ангарато, в прекрасну доньку Майе?
— О, в Лутіень може закохатися навіть сірий гірський валун, — відповів Ангарато щиро, — але я лише милувався панною, як то і належить чемному Ельда. А битву… Битву я дійсно програв — союзу не буде.
— Князь Ельве назвав причину? — спитав спохмурнілий Нолофінве.
— Він звелів мені переказати дослівно, — відповів Ангарато, — «Нолдор вільно жити в Гітлумі й на узвишшях Дортоніону, і на порожніх та незаселених землях на схід від Доріату, проте в інших місцях мешкає мій народ, і я не терпітиму, щоб обмежували його свободу чи, тим паче витісняли з власних осель. Отож, вашим князям і княжичам з Заходу слід стежити за своєю поведінкою, бо Володар Белеріанду — я, і кожен, хто хоче жити на цих теренах, має прислухатись до моїх слів. У Доріаті не оселиться жоден Нолдо, сюди приходитимуть лише ті, кого я запрошу погостювати, або ті, хто потребуватиме моєї допомоги.»
Тиша, яка залягла в зібранні раптом урвалася сріблястим сміхом, схожим на надтріснутий дзвіночок.
— О Великі Валар, — сказав Майтімо, відсміявшись, — Нолдор, це голос вождя… Володар Белеріанду… Володарем зветься той, хто дійсно володіє, а Тінголло милостиво подарував нам право селитися на землях, непідвладних йому. Він панує лише в Доріаті, тож нехай радіє, що його сусідами будемо ми, а не орочі орди,
— Однак, що за стиль, — мовив Нолофінве стиха, — просто пісня…
— Напевне, — єхидно сказала Артаніс, котра завжди приймала участь в нарадах, — цю горду відповідь складав сам великий Даерон, перший співець Доріату. Я чула, що він уклав писемність для Синдар, хоча сам Сінголло використовував для переписки з батьком моєї матері тенгвар — буквицю Феанаро. Тепер князь Ельве напевне забув тенгвар, а нас вважає за настільки нерозумних, що говорить з нами вустами посланника, як до зустрічі Квенді з великим Ороме.
— Ангарато, — спитав Нолофінве, — така гостра відповідь не була обумовлена тим, що князь Ельве отримав звістки з Заходу?
— Ні, - відповів Ангарато, і мимоволі позирнув недобре в бік синів Феанаро, — звісток з Заходу не було уже давно. Вони нічого не знають про Альквалонде. Князь Ельве та княгиня Меліян, незважаючи на різкий тон звернення, запросили до Менегроту княжича Фінарато з братами та сестрою, як кровних родичів. Але це, власне, єдині приязні слова, які я почув в Менегроті.
— Нічого нам там робити! — пирхнула Артаніс, — ці родичі занадто пихаті для вигнанців-Нолдор, проклятих Суддею.
— Я б не відмовлявся так різко, — обережно мовив Фінарато, — з Доріатом потрібно підтримувати зв’язок, і може, згодом…
— Власне, — підтримав його Ангарато, — я теж такої думки… У них добре вишколене військо, а воєвода Маблунг…
— Нема чого, — раптом різко мовив Моріфінве, який вже давно не міг всидіти на місці від люті, - синам Арафінве взагалі там бувати! Чи може, тобі, Ангарато, сподобалося носитися гінцем туди-сюди, оповідаючи байки в печерах Менегроту, та привозячи образливі відповіді? Як би не заносився цей пихатий Ельве, але він є лише Моріквендо[138], і ним і зостанеться тисячі літ. Не забувай, що Третій Дім прибув аж сюди на хвості у Другого Дому, ваш князь зостався у Валінорі, і ви не маєте права укладати угоди… Чи може ви скористаєтесь отим родичанням? Велика честь для Ельда мати за батька володаря Нолдор, але мати ваша — Телере, а ми переконалися ще в Альквалонде, що Телері жадібні та ледачі істоти, нездатні ні на дружбу, ні на родичання, і таким же є князь Тінголло!
Ангарато підхопився зі свого місця. На щастя, нарада відбувалася в шатрі у Руссандола, чия черга була сьогодні приймати гостей, і ніхто з Ельдар не бачив сварки.
— Ти, пихатий сину Феанаро, — вимовив Арафінвіон, — всі наші біди і погибель від твого роду… І ти дорікаєш мені матір’ю, ти, чистокровний? Ти дорікаєш мені опісля того, як ви покинули брата в обіймах смерти і вже майже поділили його вінець?
Моріфінве теж підірвався зі свого місця і схопився за меч.
— Сядь, Карністіро! — почувся шепіт Майтімо, — Наказую — сядь!
138
Моріквенді (Moriquendi) — Темні Ельфи, тобто всі ельфи котрі завжди жили в Середзем’ї і ніколи не бачили світла Двох Дерев. Іноді ця назва використовувалась як образа.