Якось, певного весняного дня, коли Фіндекано працював над оздобленням свого саду, до нього прибіг Ант і доповів, що від князя Кірдана прибув посланець. Нолофінвіон поклав різця, кинув ще раз погляд на мармурове зображення діви, що тримала в долонях мушлю і дуже нагадувала Еріен постаттю і обличчям, і пішов переодягтися з робочого одягу в святковий.
Коли Фіндекано, вбравши гаптовану сорочку, та куртку і штани з синього оксамиту, роздивлявся себе у великому свічаді шафарні, до покоїку зайшов затривожений Ант і мовив:
— Посланник не став очікувати вашого приходу. Він знайшов панну Еріен і віддав їй листа — напевне від князя Кірдана. З панною коїться щось дивне — вона на себе не схожа… Опісля розмови з цим Еdel…
Юнак затривожився — посланник міг принести погані звістки… Невже щось трапилося з Корабелом, якого Фіндекано поважав, незважаючи на дуже віддалене знайомство. З Кірданом якось більше приятелював Фінарато, а тепер ще й Туракано, як найближчий сусід… Невже якесь лихо з півночі? Але ж з Ейтель-Сіріону немає лихих звісток…
В парадній залі, яку Фіндекано намагався зробити схожою на залу для нарад князя Фінве, князь Дор-Ломіну застав двох — Еріен та стрункого Телеро, чимось схожого на Тіндоме з Альквалонде, колишнього приятеля Фіндекано. Нолофінвіон мимоволі повів плечима, подумавши при тому, що ця тінь з минулого буде переслідувати його вічно.
— Meneg suilad[147], - ввічливо сказав Фіндекано, оскільки посланник, а чи гість мовчки роздивлявся його впритул, — хазяїн цього замку перед вами… Ви прибули від князя Кірдана? Які звістки з Побережжя?
— Князь Кірдан, — холодно мовив Телеро, так і не привітавшись, — бажає бачити свою племінницю, і послав за нею супровід, який очолюю я…
— Ви розмовляєте з Фінгоном, князем Дор-Ломіну, — лагідно мовив Фіндекано, — чи можу я дізнатись ваше ім’я?
— Нінуінон, — відповів юнак неохоче.
— Шановний Нінуінон напевне захоче відпочити з дороги. Ввечері я уряджу невеличкий прийом на вашу честь, а опісля…
— Ми виїдемо негайно.
— Стривайте, шановний гостю, — сказав Фіндекано ледь заскочено, — по перше я не почув бажання панни виїхати з Ломіону навіть не зібравшись як слід… По друге, якихось два-три дні…
— Я хочу виїхати сьогодні, - мовила Еріен тихо.
— Але, панно моя, які причини такого поспіху? Невже сталося лихо?
— Сталося, — сказала дівчина, — але не тут… Я не хочу з вами говорити, не хочу бачити вас… І ось…
Вона втиснула щось в руку Фіндекано. Перстеник…
— Але, Еріен…
— Не пояснюйте нічого, — сказав Нінуінон застережливо, — ходімо, князівно…
Але Еріен простягла Фіндекано невеличкого сувоя. Лист…
— Це лист від дядька, до мене… Там всі пояснення…
Вона повернулася і вийшла з зали… Тільки майнула в дверях срібляста сукня, яку його наречена сьогодні вбрала до сніданку… Ще ранком вони пили quenilas з медом, їли малесенькі тістечка з родзинками, брали з вазочки сушений чорнослив… Що такого міг написати Кірдан? За що?
«Моя улюблена племіннице, — почав читати Фіндекано, — якнайщиріші тобі вітання, і побажання добра і миру… На жаль, деякі обставини вимагають, щоб ти повернулася з Дор-Ломіну… Я знаю, що тобі там добре, що ти рада б залишитися там назавжди, але я отримав певні відомості про те, що князі Нолдор, з одним з яких ти збавляєш час, є ницими особами і не тільки не послані Валар нам на допомогу, а покинули Аман Благословенний супроти волі Богів, вчинивши страхітливе кровопролиття в Альквалонде, граді князя Ольве. Наш родич Ольве не хотів давати бунтівникам кораблі для переправи в Ендоре, за що постраждав весь рід Телері з Аману. Винуватцем цього лиха називають вже загиблого Великого Князя Нолдор, Феанора Фінвіона, однак в Альквалонде билися його сини, і — як не прикро мені це казати — теперішній князь Дор-Ломіну, з яким ти нині бавиш час, на чолі своїх лучників… В своєму останньому листі ти писала, що вдягнула його обручку… Не бажаючи суперечити порухам твого серця, я все ж таки хотів би, щоб ти прибула до Егларесту, де ми б обговорили подальшу долю цих заручин. Можливо, там, за морем сталася якась фатальна помилка, і я ніколи не відмовлю Великому Князю Нолдор Фінголфіну у військовій допомозі, якщо небезпека з Півночі знову нависне над нами, однак тобі краще пришвидшити свій від’їзд.